Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Ритуали вищих класів
Великопанські весілля ще більш традиційні, але традиційність там не списана слово в слово із книжки з етикету, як це є у низів чи середняків середнього класу. Верхи призвичаєні до великих вечірок — доброчинні бали, мисливські сезони, ґранд-прийоми та найвизначніші події світського сезону є звичною частиною їхнього соціального життя. Тож вони не так конфузяться на весіллях та інших обрядових подіях, як решта англійців. Тут весілля досить тихі та непоказні. Ніхто не мчить купувати нове «вбрання», зі свого боку у них і так є відповідний одяг. Чоловіки мають фраки. Жінки можуть подбати про щось особливе до Аскоту, але, як сказала мені одна ґранд-дама: «Тих весіль так багато — не можу ж я купувати обновки кожного разу!».
Правило «без показухи»
Якщо ж великі весілля їм не по кишені (чи похорони, різдвяні свята, дні народження, ювілеї), то пани з верхівки середнього класу та вищих кіл обертають все хитро в стилі «навіщо та показуха», примовляючи, що «не хочуть гучних пишних свят, просто буде тепла сімейна зустріч і прийдуть найближчі друзі». Вони не влазять у борги, як пролетарі, і не розбивають скарбнички, як буржуа. Англійське правило скромності, яке пропагує нелюбов до показного багатства, дуже на руку збіднілим верхам: все, що вони не можуть собі дозволити, можна відкинути гордовито як «вульгарне» та «шикарне». Великі, гламурні весілля тут мають за чистісіньке «фе»: Джейн Остін дошкульно іронізує з цього приводу, розповідаючи про невеличке скромне весілля панянки Емми Вудхауз, героїні її однойменного роману, де «жодна зі сторін не любить парадуватися та виставлятися на показ», лише претензійна вискочка Місіс Елтон продемонструвала типовий убогий смак міщанки, поскаржившись на скромність події, де «так мало білого сатину, так мало мереживних вуалей; вкрай убоге видовище!».
Низи та мідли середнього класу також можуть опертись на принцип скромності: екстравагантні прийняття, на які вони потайки заздрісно поглядають, називають «марнотратством» та «глупотами» і зневажливо говорять про людей, в яких «грошей більше, ніж здорового глузду». Іноді цю лінію, що зводиться до «зафукування» концепту «пишних», «показних», «розкішних» святкувань, гнуть і представники «поважного» робочого класу: так вони можуть ще більше підкреслити свою розсудливу «поважність» і продемонструвати погляди притаманні середньому, а не робочому, класові. «Вона влаштувала розкішний прийом у готелі, — сказала мені одна з інформаторок, розповідаючи про сусідчине святкування срібної річниці весілля. — Це [місцевий паб, де ми собі розмовляли] їй не вгодило! Дурноверха корова!»
Ритуали та англійськість
Вчитуючись у правила, викладені в цьому розділі, намагаючись зрозуміти, що вони нам можуть розповісти про англійськість, і паралельно шкрябаючи зауваги на полях, я раптом прозріла, як часто шкрябаю одне і те ж слово — «поміркованість»! Ця ознака не раз виринала на сторінках дослідження, та її часта поява в розділі про «особливі події та відпустку», свята, празники, вечірки та інші оказії — таки дивує. А чи дивує? Ми ж, зрештою, про англійців говоримо. У термін «поміркованість» я вкладаю не лише те, що англійці уникають екстрем, надміру та перегинів, але також нашу глибинну потребу гармонії. Потреба у поміркованості дуже тісно пов’язана з концептом чесної гри. Схильність до компромісів, скажімо, є результатом і чесної гри, і поміркованості вкупі з багатьма іншими англійськими рисами характеру, на кшталт апатії, м’якотілості та консерватизму.
Наша милостива байдужість, «моя хата скраю», толерантність до релігії — це все результат поміркованості + чесної гри, з дрібкою ґречності, пригорщею гумору, ще, може, з крихтою-двома емпіризму. (Мати Василева, я, здається, непомітно перейшла від «рівнянь» до «рецептів». Нічого доброго фінальній діаграмі це не віщує!)
Решта основоположних принципів, які ми почерпнули з цього розділу, вже нам знайомі. Та тепер увиразнилося, скільки неписаних правил, що керують нашою поведінкою, утворилося внаслідок комбінації двох чи більше характеротворчих рис англійськості. Візьмімо, приміром, правило «А мої діти ще гірші» — воно, очевидно, утворилося в результаті симбіозу скромності та лукавства (ці двоє — пара ще та, власне, дуже зрідка можна зустріти скромність без хоча б дещиці лукавства) із щедрою порцією гумору.