Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

У народі казали:

— Чого доброго, ще прийде дон Хуан[243] зі своїми іспанцями, а його високість — з французами, та не з гугенотами, а з папістами, а Мовчазний, бажаючи мирно правити в Голландії, Зеландії, Гельдерні, Утрехті, Оверейсселі, таємною умовою відступив Бельгію, і там стане королем герцог Анжуйський[244].

Проте дехто не втрачав надії.

— Генеральні штати, — казали вони, — мають у своєму розпорядженні двадцять тисяч добре озброєних вояків, силу гармат і добру кінноту, вони можуть подолати кого хоч.

Але деякі з обізнаніших казали:

— Генеральні штати мають двадцять тисяч солдатів на папері, не насправді, їм бракує кінноти, paternosterknecht'и крадуть у них коней всього за льє від їхнього табору. У них зовсім нема артилерії, останні сто гармат з порохом і ядрами вони послали Себастіанові Португальському[245]. Невідомо, де поділося два мільйони екю, які ми сплатили за чотири рази у вигляді податків та контрибуцій. Жителі Гента і Брюсселя озброюються. Гент за реформу і Брюссель разом з Гентом. У Брюсселі чоловіки будують укріплення, а жінки грають на бубнах, щоб їх розважити. І Гент Відважний посилає Брюсселю Веселому порох і гармати, яких йому бракує, щоб захищатися від «незадоволених»[246] та іспанців. І кожен — чи то в місті, чи на селі, in't plat landt, розуміє, що не можна довіряти ні вельможним панам, ні комусь іншому. І ми, городяни та селяни, дуже засмучені, бо, віддаючи гроші свої і проливаючи свою кров, ми бачимо, що нітрохи не стало краще в рідному краю. І бельгійці тепер у страху і тривозі, що нема в них надійних вождів, які повели б їх у бій і привели до перемоги, хоч вони ладні докласти всіх зусиль, аби тільки винищити ворогів свободи.

Але обережніші з них казали:

— Під час замирення в Генті голландські та бельгійські сеньйори домовилися покласти край ворожнечі, заприсяглися, що обидві країни — Бельгія і Нідерланди — допомагатимуть одна одній, оголосили мир поміж двома релігіями, а королівські укази й конфіскації визнали недійсними, обіцяли знищити всі колони, трофеї, написи, статуї, поставлені герцогом Альбою на нашу ганьбу. Але в серцях ватажків ворожнеча не згасла. Дворяни й духівництво намагаються будь-що розірвати союз між областями. Вони проїдають гроші, які отримують для армії. П’ятнадцять тисяч справ про повернення конфіскованого майна лежать нерозглянуті. Лютерани й католики об’єдналися проти кальвіністів. Законні спадкоємці не можуть домогтися, щоб з їхніх маєтків вигнали узурпаторів. Статуя герцога скинута на землю, але образ інквізиції міцно закарбувався в серцях дворян і попів.

І бідне селянство, і нещасні городяни — всі чекали вождя, хороброго й надійного, який би повів їх у бій за свободу.

І вони говорили між собою:

— Де ж ті високі мужі, що підписали угоду і об’єдналися для блага вітчизни? Навіщо ж ті лицеміри уклали так званий священний союз? Хіба для того, щоб його одразу ж і розірвати? Навіщо було збиратися з таким галасом і накликати гнів короля, щоб потім цю справу безглуздо зрадити? Якби ці п’ятсот великих і малих панів, що були там, об’єдналися в братерський союз, то могли б нас урятувати від лютих іспанців. Але вони пожертвували добром Бельгії заради свого особистого добра, так само як графи Егмонт і Горн.