Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

— Їж, їж! — умовляв його Ламме. — Ти думаєш, що то якісь там гречані млинці? Це пшениця, мій отче-ненажеро, чиста пшеничка, мій отченьку з чотирма підборіддями. А ось бачу, що росте вже й п’яте, аж серце моє радіє, їж!

— Дай мені спокій, череваню, — казав чернець.

Ламме, розсердившись, гукав:

— Я господар над твоїм життям. Якщо тобі краща мотузка, ніж горохове пюре з сухариками, то зараз тобі принесу її.

Трохи згодом він знову приходив з мискою.

— Горохове пюре, — казав він, — любить бути в компанії. Ось я й приніс до компанії німецькі knoedel’i, це дуже смачні галушки з борошна, їх кидають сирими в окріп, для шлунка вони важкуваті, але ж який станеш жирний від них. Їж, не соромся. Що більше з’їси, то більше мене звеселиш. Прошу ж тебе, не відвертайся, не віддувайся, наче ти вже надто ситий, їж. Хіба ж не краще їсти, ніж висіти? Покажи-но своє стегно. Також потовщало! Два фути сім дюймів завтовшки. Який же окіст може зрівнятися з ним?

За якусь часинку він знову приходив до ченця:

— На, — казав він, — ось дев’ять голубів. Для тебе вбили цих невинних пташин, що без страху літали над кораблем. Не гребуй ними! Всередину їм я поклав трохи масла, трохи хлібця, натертого мускату, гвоздички, потовченої в мідній ступці, блискучій, як твоя шкіра. Ясне сонечко радіє, що може подивитися на себе в такій ясній мармизі, як твоя, а все через те, що вона як не лусне від жиру, завдяки моїм турботам.

Уп’яте він приходив до ченця і приносив йому waterzoey.

— Тобі до смаку рибна солянка? — питав він. — Море тебе носить, море тебе годує, більше воно неспроможне зробити і для самого короля. Так, так, бачу, в тебе вже добре позначається п’яте підборіддя. З лівого боку трохи навіть більше, ніж з правого. Треба буде краще відгодувати цей бік, бо Господь сказав нам: «Будьте справедливі до кожного». А яка ж тут справедливість, коли жир розподілився нерівно? Я тобі принесу на шосту годівлю слимачків, цих устриць бідноти. Таких ти ще ніколи не їв у своєму монастирі: ці невігласи кинуть їх в окріп і хутчій їсти. Але це ж тільки пролог. Треба потім зняти з них шкаралупу, покласти їхнє ніжне м’ясце в риночку і довго тушкувати з селерою, мускатом, гвоздикою, а підливу заправити пивом та борошном, і до них ще треба подати грінки на маслі. От я так усе й зробив для тебе. За що діти мусять відчувати до батьків таку велику вдячність? За притулок, любов і, найперше, за їжу. Отже, ти повинен мене любити як своїх батька-матір, і таку само вдячність повинна відчувати до мене твоя пелька. Та не витріщай так дико на мене своїх баньок!