Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах
- Автор: Де Костер Шарль Теодор Анри
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3903-3
- Переводчик: Сидор Сакидон
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах». Краткое содержание книги:
Зберігши всі найхарактерніші риси народних легенд, автор створив образ Уленшпігеля — плоть від плоті народної, майстра на всі руки, відважного геза, зброєю якого у боротьбі з ворогами стають разюче слово і в’їдлива пісня, глузливий сміх і гострий меч.
— Ці флорини цвіли у вазонах у домі зрадника. Тут десять тисяч.
Мессір Ворст сказав їм:
— Ви погано зробили, що покинули корабель. Але тому, що ваша вилазка закінчилась успішно, я прощаю вам ваш учинок. Вітаю ж вас, полонені, і тебе, торбо з флоринами, і вас, сміливці, яким, згідно з законами і морськими звичаями, належить третина. Друга третина належить флотові, і третя — монсеньйорові Оранському. А зрадника негайно ж повісити!
Гези в цим не барилися, потім прорубали ополонку і пустили під лід тіло Дірика Слоссе.
Мессір Ворст запитав у моряків:
— Чи то ж навколо корабля виросла трава, що я чую, ніби кудкудакають кури, мекають вівці, мукають воли і корови?
— Це бранці нашої пельки, — відповів Уленшпігель. — Вони заплатять нам викуп смажениною. І вам, пане адмірал, дістанеться найкраща печеня. Що ж до наймитів і служниць, серед яких є гарненькі і вродливі дівчатка, я заберу їх на свій корабель.
Так він і зробив, а потім звернувся до них з такою мовою:
— Хлопці й дівчата! Ви зараз на найкращому з усіх кораблів у світі. Тут ми завжди п’ємо, гуляємо, бенкетуємо. Хто хоче піти від нас — хай платить викуп, хто хоче залишитися — хай живе, як і ми, працює і їсть досхочу. Що ж до вас, мої красунечки, то, як капітан, я даю вам повну волю, і мені однаково, чи ви залишитеся зі своїми коханими, з якими ви прийшли до нас на корабель, чи виберете собі когось із наших хоробрих гезів, яких тут бачите.
Але всі красунечки залишилися вірними своїм коханим, лише одна, усміхаючись і дивлячись на Ламме, запитала його, чи він не бажає її взяти.
— Красненько дякую вам, рибонько, — сказав він, — але серце моє з іншою.
— Та цей бродяга жонатий, — гукнули гези, побачивши, що дівчина прикро вражена.
Але дівчина, повернувшись до Ламме спиною, вибрала іншого, такого ж, як і Ламме, добродушного товстуна.
Того ж таки дня і в наступні дні відбулися на кораблі бучні гулянки й бенкети з вином та м’ясом.
І Уленшпігель казав:
— Хай живе гез! Війте, холодні вітри, ми нагріємо повітря нашим диханням! У нашому серці палає вогонь любові до свободи і ненависть до ворогів. Пиймо вино — молоко мужності. Хай живе гез!
Неле також пила з великого золотого келиха і, розчервонівшись від вітру, грала на сопілці. Незважаючи на холод, гези їли, пили й веселились на палубі.
Раптом з кораблів побачили на березі чорний натовп зі смолоскипами, при світлі яких виблискувала зброя. Потім смолоскипи згасли, і запала непроглядна темрява.
З наказу адмірала на всіх кораблях залунало гасло тривоги. Всі вогні були погашені, а матроси й солдати залягли ницьма на палубі з сокирами в руках. Відважні каноніри, тримаючи напоготові ґноти, стояли біля гармат, набитих картеччю і ядрами. Було наказано: як тільки адмірал гукне: «Сто кроків!» — що означатиме відстань до ворога, канонірам стріляти по льоду з борту, з носа чи з корми.
І чутно було, як адмірал Ворст вигукнув:
— Смерть тому, хто голосно заговорить!
А капітани за ним повторили:
— Смерть тому, хто голосно заговорить!
— Чи чуєш? — звернувся Уленшпігель до Ламме так тихо, наче то був подих привида. — Чи чуєш голоси амстердамців і скреготіння ковзанів на льоду? Вони швидко біжать. Чутно, як розмовляють. Вони говорять: «Сплять ледачі гези. Лісабонські скарби будуть наші!» Вони запалюють смолоскипи. Бачиш їхні облогові драбини, їхні огидні пики в довгому цепу, що йде в атаку? Їх, мабуть, більше тисячі.
— Сто кроків! — гукнув адмірал Ворст.
— Сто кроків! — гукнули капітани.
Ревнули гармати, наче грім з неба, а потім розітнувся лемент і крик на льоду.
— Залп з вісімдесяти гармат одразу! — сказав Уленшпігель. — Вони тікають. Бачиш, як віддаляються вогні?
— В погоню! — крикнув адмірал Ворст.
— В погоню! — гукнули капітани.
Та погоня тривала недовго, бо втікачі були від них за сто кроків і мчали, мов перелякані зайці.
А в людей, що кричали і вмирали на льоду, було знайдено золото, коштовності і мотузки в’язати гезів.
Після цієї перемоги гези говорили:
— Als God met ons is, wie tegen ons ial zijn? (Коли Бог з нами, то хто ж встоїть проти нас?) Хай живе гез!
А третього дня вранці мессір Ворст стурбовано чекав нового нападу. Ламме вискочив на палубу і сказав Уленшпігелеві:
— Проведи мене до цього адмірала, який і слухати не схотів тебе, коли ти казав, що буде мороз.
— Йди сам, — сказав Уленшпігель.
Ламме пішов, замкнувши на ключ кухонні двері. Адмірал стояв на палубі і вдивлявся вдалину, чи не помітно на березі з боку міста якого-небудь руху.