![Якщо кров тече [UK] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Якщо кров тече [UK]
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2021
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Якщо кров тече [UK]». Краткое содержание книги:
Знаєте стару приказку «в мене кров захолола»? Таке справді буває. Я знаю точно, бо моя захолола. Я сидів на ліжку й глипав на екран. Повідомлення було від контакту на ім’я корольпірат1.
Я чув, як на кухні внизу тато протарабанив сковорідкою, коли виймав її з шафки біля плити. Вочевидь, збирався зготувати гарячий сніданок — він намагався таке робити раз-двічі на тиждень.
— Тату? — сказав я, але торохтіння продовжилось, і я почув, як він сказав щось схоже на «Та вилазь уже, дурна залізяко».
Він не почув мене, і не тільки тому, що двері спальні були зачинені. Я сам ледве себе чув. Повідомлення остудило мою кров і викрало голос.
Попереднє повідомлення містер Герріґен надіслав за чотири дні до смерті. У ньому говорилося таке: «Сьогодні не треба поливати квіти, місіс Ґ. це зробила». А за ним тепер ішло таке: «К К К аа».
Надіслане о 02:40.
— Тату! — цього разу трохи гучніше, але недостатньо. Я не знаю, чи плакав уже тоді, а чи сльози потекли, коли я опинився внизу, досі тільки в спідній білизні й футболці шкільної команди «Тигри».
Тато стояв до мене спиною. Він спромігся витягти сковорідку і тепер топив у ній масло. Почув мене й сказав:
— Сподіваюся, ти голодний, як і я.
— Татку, — сказав я. — Татку.
Він розвернувся, коли почув слово, яким я перестав його кликати у вісім чи дев’ять років. Побачив, що я не одягнений. Що плачу. Що тримаю телефон. Він забув про сковороду.
— Крейґу, що трапилося? Що з тобою? У тебе був кошмар про похорон?
Це точно був кошмар, і зараз уже могло бути запізно — врешті-решт, він був старий, — але що, як ні?
— Ох, татку, — сказав я. Пробелькотів: — Він не мертвий. Принаймні не був мертвий о пів на третю ночі. Треба його викопати. Треба викопати, бо ми поховали його живцем.
***
Я все йому розповів. Як узяв телефон містера Герріґена і поклав йому в кишеню піджака. Тому що він став багато для нього значити, сказав я. І тому що йому дав його я. Розповів, як подзвонив серед ночі, як поклав слухавку за першим разом, як передзвонив і залишив повідомлення в голосовій пошті. Мені не треба було показувати батьку повідомлення, що я його отримав у відповідь, тому що він уже дивився на нього. Можна сказати, вивчав.
Масло на сковороді почало підгоряти. Тато підвівся й зняв її з вогню.
— Не думаю, що тобі захочеться яєць, — сказав він, а тоді повернувся до столу, але замість того, щоб сісти на своє звичне місце з іншого боку, сів поруч зі мною і поклав руку на мою. — Послухай мене.
— Я знаю, що то був моторошний вчинок, — сказав я, — але без цього ми б ніколи не дізналися. Треба…
— Синку…
— Ні, тату, послухай! Треба бігом когось покликати! Бульдозер, трактор, навіть чоловіків з лопатами! Він ще може…
— Крейґу, припини. Тебе спуфнули.
Я вирячився на нього, розкривши рота. Я знав, що таке спуфінг, але можливість того, що це станеться зі мною — і то посеред ночі, — ніколи не спадала мені на думку.
— Його тепер стає дедалі більше, — сказав він. — У нас на роботі навіть були збори персоналу на цю тему. Хтось отримав доступ до телефону Герріґена і клонував його. Розумієш?
— Так, звісно, але ж, татку…
Він стис мою руку.
— Може, хтось намагався викрасти його ділові таємниці.
— Він же був на пенсії!
— Але тримав руку на пульсі, як сам тобі сказав. Або їм хотілося отримати доступ до його кредитної картки. Хто б то не був, він отримав твоє голосове повідомлення на клонований телефон і вирішив розіграти тебе.
— Ти не знаєш цього напевне, — сказав я. — Татку, треба перевірити!
— Не треба, і я скажу тобі чому. Містер Герріґен був заможним чоловіком, а помер він без свідків. На додачу він ще й не був у терапевта багато років, хоча я впевнений, що Рафферті давав йому за це чортів, бо через це не міг переглянути умови полісу страхування старого, щоб покрити більше похоронних процедур. З цих двох причин йому робили розтин. Саме так і дізналися, що він помер від розвиненої хвороби серця.
— Його розрізали?
Я подумав про те, як мої кісточки чиркнули його по грудях, коли я підкладав телефон у кишеню. То під хрусткою білою сорочкою і пов’язаною краваткою були зашиті розрізи? Якщо мій тато мав рацію, то так. Розтини у формі літери Y, стягнуті ниткою. Я бачив таке по телевізору. В серіалі «Місце злочину».
— Так, — сказав тато. — Мені не подобається про це тобі розказувати, я не хочу, щоб воно засіло тобі в голові, але краще вже це, аніж думка про те, що його поховали живцем. Нічого подібного не могло статися. Він мертвий. Ти розумієш?