Улісс
- Автор: Джойс Джеймс
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Вид-во Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-61-1
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Улісс». Краткое содержание книги:
Головний герой Леопольд Блум, подорожуючи вулицями Дубліна, водночас мандрує чисельними світами античних міфів та ідей, історичних фактів та іронічних містифікацій. Він прокладає заплутаний маршрут дублінськими вуличками й тавернами початку минулого сторіччя і заразом проникає за лаштунки часопростору, демонструючи, що в одному місці й упродовж одного дня за певних обставин можна торкнутися всього культурного надбання людства, а значить — певною мірою торкнутися вічності.
Завдяки складній поліморфній стилістиці твору, чисельним алюзіям, парафразам і цитуванням «Улісс» і понині вважається одним із найскладніших і найзаплутаніших творів в історії літератури. Йому присвячено не одну сотню наукових праць, досліджень, монографій і книжок, а коментарі до нього часом значно перевершують обсяг самого роману.
На сходах паризької біржі золотошкірі чоловіки показують курс на пальцях, прикрашених коштовними перснями. Ґелґіт гусячий. Галасливі, нечепурні, юрмилися вони біля свого храму, і в їхніх головах під недоладними шовковими циліндрами замислювалися хитрі оборудки. Запозичене в них усе — їхні одіж, мова, жести. Млявий погляд цього волоокого люду не пов’язувався з манерою балакати, жести жваві, але не войовничі, хоч вони й знали, що ставлення до них вороже, і знали, що їхні зусилля марні. Назбирувати багатство — то марна річ. Із часом воно все розвіється на порох. Багатство, сховане при дорозі, — його розкрадуть, і піде воно бозна куди. Їхні очі знали роки мандрів і знали, смиренні, про безчестя їхньої плоті.
— А хто ні? — запитав Стівен.
— Що ви маєте на увазі? — запитав у свою чергу містер Дізі.
Він ступив крок і став біля столу. Його рот спантеличено перекривився. То це і є мудрість старості? Він чекає, щоб я йому пояснив.
— Історія, — відмовив Стівен, — це нічне страхіття{63}, з якого я силкуюся прокинутись.
На полі знову зарепетували хлопці. Ось пролунав і сюрчок — гол. А що, коли це страхіття візьме та й заб’є тобі гол відплатний?
— Дороги Господа для нас незбагненні, — сказав містер Дізі. — Вся історія рухається до однієї великої мети — явити Бога.
Стівен показав пальцем у вікно і промовив:
— Ось він, Бог.
Ура! Ага! Давай-давай!
— Тобто? — не зрозумів містер Дізі.
— Крики на вулиці{64}, — пояснив Стівен, знизавши плечима.
Містер Дізі опустив погляд і хвилину стискав двома пальцями свій ніс. Потім підвів очі й відпустив ніс.
— Я щасливіший вас, — мовив він. — Ми припустилися багатьох помилок, скоїли чимало гріхів. Гріх у цей світ принесла жінка. Через жінку, яка знехтувала приписи доброчесности, через Єлену, зрадливу дружину Менелая, греки воювали з троянцями аж десять років. Уперше привела чужинців на наш берег жінка, віроломна дружина МакМурровга і її коханець О’Рурк, принц Брефнійський{65}. Та й Парнелла{66} занапастила жінка. Багато помилок, багато прорахунків, крім одного єдиного гріха. На схилі літ своїх я все ще стою на полі бою. І за правду я буду боротися до останнього подиху.
Стівен підняв руку з аркушами листа.
— То що ж, сер… — почав він.
— На мою думку, — урвав його містер Дізі, — тут у нас ви не затримаєтеся надовго. Гадаю, ви не вродились учителем. Хоч, може, я й помиляюся.
— Я швидше учень, — відповів на те Стівен.
А чого ще ти міг би навчитися тут?
Містер Дізі похитав головою.
— Хто знає? — сказав він із сумнівом. — Учень має бути покірним. Але життя, воно великий учитель.
Стівен знову зашелестів аркушами.
— Що ж до цього… — почав він.
— Авжеж, — урвав його містер Дізі. — Маєте два примірники. Постарайтеся, щоб їх надрукували негайно.
Телеграф, Айриш Гоумстед.
— Спробую, — відповів Стівен, — і повідомлю вас завтра. Я трохи знайомий із двома редакторами.
— От і чудово, — жваво погодився містер Дізі. — Учора ввечері я написав містерові Філду, Ч. П[14]. Сьогодні в готелі «Сіті Армс» відбуваються збори Асоціації скотопромисловців. Я попросив його ознайомити учасників із моїм листом. Добре, якби ви помістили його у ваші дві газети. А які?
— Івнінг Телеграф…
— От і чудово, — погодився містер Дізі. — Тож не будемо марнувати часу. Тепер мені треба відписати моєму родичу.
— До побачення, сер, — сказав Стівен, ховаючи в кишеню аркуші. — Дякую.
— Немає за що, — відповів містер Дізі, порпаючися в паперах на своєму столі. — Хоч я й старий, та мені подобається заводити з вами словесні баталії.
— До побачення, сер, — повторив Стівен, кланяючися його зігнутій спині.
Він вийшов на ґанок і рушив попід деревами доріжкою, посипаною ґравієм, а до нього долинали з поля гучні голоси і стукіт ключок. Він пройшов у ворота, обабіч на постаментах лежать леви — беззубі страховидла. Хай уже, посприяю йому в цій його кампанії. А Мулліган нагородить мене новим прізвиськом: бард-биколюб.
14
Членові парламенту.