Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-5-4
- Переводчик: Оксана Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи». Краткое содержание книги:
Книга є рідкісним для нашого часу прикладом синтезу філософського, наукового та мистецького підходів і, у цій якості, буде цікавою широкому інтелектуальному загалу.
1. Міфічна фізика «Тімея» Платона та епікурейська критика
У «Тімеї» Платон запропонував «правдоподібну», а отже невизначену фізику, яка вводила, зокрема, міфічний образ бога-ремісника. Епікур та епікурейці одностайно виступили проти такого використання міфу у науці про природу. На їхню думку, воно несумісне одночасно з божественною величчю, адже виходило, що бог переймається створенням та організацією світу, та з науковою ясністю, якої потребувала душа, щоб віднайти мир завдяки вивченню physiologia.
Порфирій нагадує нам з цієї нагоди адресовану платонікам[162] критику Колота, який був учнем Епікура. Колот дорікав Платону, що той без жодних вагань подавав у формі міфічної розповіді речі, які стосувалися фізичної науки. Той, хто викладає наукову істину, каже він, не повинен вдаватися до хитрощів брехні. Чи не критикував сам Платон у «Державі» міфічні вигадки поетів, ті байки, які викликають страх смерті? І чи не викликає своєю чергою міф Ера, яким завершується діалог і який переповідає далекі мандри душі після смерті, подібні жахи? А тим, хто каже, що міфи є образною манерою висловлюватися, пристосованою до потреб простих людей, тоді як мудреці знаходять у них матеріал для розмірковувань, потрібно відповісти, що простак не розуміє міфів, а мудрець їх не потребує. Отже, міфи є непотрібними та небезпечними. Ми впізнаємо тут критику використання міфів у філософії, започатковану Епікуром, який не приймав ні «Тімея» Платона, ні алегоричного пояснення стоїків, ні, назагал, ідеї корисності алегоричної екзегези традиційних чи придуманих міфів для фізичної науки[163].
2. Природа любить загортатися, оскільки вона є нижчою реальністю
Відповідь Порфирія на закиди Колота є надзвичайно цікавою, вона відкриває спосіб, у який платоніки виправдовували «міфічну» фізику «Тімея» в ім’я певної створеної ними ідеї Природи.
Насамперед, Платон ніколи не змішував філософію та міфічну думку. На думку платоніків, стверджує Порфирій, філософія приймає далеко не всі міфи. Проте з іншого боку, вся філософія не приймає міфів. Порфирій намагається встановити, таким чином, два поділи, один у міфах, інший у філософії, щоб показати, що це тільки одна частина філософії — «теологічна фізика», про яку йшлося у попередньому розділі, приймає міфічний виклад, і що тільки одна категорія міфів — казкові оповіді, сумісна з цією частиною філософії.
Філософія приймає не будь-який міф, не будь-яку байку, хоча, зрозуміло, міф чи байка завжди є хибним дискурсом. Існують хибні дискурси, придумані тільки для задоволення слухача, як наприклад комедії чи романи, які зовсім не закликають до чеснот. Існують також хибні дискурси, які можуть мати певну повчальну цінність[164]. Перший різновид байок філософія, без сумнівів, відкидає.
Поміж міфів другої категорії можна виділити власне байки, як наприклад байки Езопа, та казкові розповіді. Власне байки не задовольняються запозиченням придуманої та оманливої форми, в них сама розповідь сплетена з брехні. Отже, вони також виключені з галузі філософії. Натомість казкові оповіді кажуть щось істинне під покровом вимислу. Йдеться, наприклад, про розповіді Гесіода та Орфея про генеалогії та діяння богів, про ритуали містерій або про те, що називають піфагорійськими символами. Порфирій у такий спосіб об’єднує теогонії, релігійні церемонії та піфагорійські символи (akousmata). Ці akousmata були архаїчними табу, що стали незрозумілими, наприклад: «Не переступати терези, не їсти серця, не сідати на мірило»[165]. Вони здавна перетворилися на предмет алегоричних інтерпретацій, які перейняли свого часу неоплатоніки. Зрештою, Порфирій стверджує, що вся ця сукупність міфів, об’єднана назвою «казкових оповідей» повідомляє істину під покровом вимислу, оскільки всі ці міфи піддаються алегоричній інтерпретації, що має на меті звільнити приховану у міфі істину.
Водночас, тут знову потрібно встановлювати розрізнення. Деякі міфи розповідають речі непристойні, негідні божества, як наприклад кастрація Урана Кроносом чи адюльтери Зевса. Проте інші міфи використовують благопристойні вимисли. Філософія може приймати лише міфи останньої категорії.
До того ж, навіть якщо філософія може прийняти ці міфи, то не вся філософія їх використовує, а лише нижча частина теології, яка розмірковує про богів, пов’язаних з Природою. Насправді для Порфирія вища теологія пов’язана з Благом, з Інтелектом, із Душею, що залишається в умосяжному світі, тоді як нижча теологія пов’язана з Душею світу та Природою:
162
Можна відновити цей пасаж втраченого коментаря Порфирія на «Державу» Платона, порівнюючи «Коментарі до Сновидіння Сципіона Африканського» Макробія (1, II, 3—21 / Ed. et trad М. Armisen-Marchetti. — Paris, 2001; див. примітки в тексті), і «Коментар на Державу» Прокла (Ed. W. Kroll, t. II, p. 105; 23—107, 14; Ed. A.-J. Festugière, t. III, p. 47—50, див. також примітки).
163
Festugière A.-J. Epicure et ses dieux. — Paris, 1946. — P. 102—103.
164
Поділ міфів, який міститься у Макробія, хоча і не згадується Проклом, на мій погляд був встановлений Порфирієм (оскільки він спирається на Піфагорові символи та на теогонії Гесіода і Орфея). Макробій говорить про Петронія і Апулея, бо зберігає певну незалежність щодо джерела.
165
Див. Порфирій, Життя Піфагора, § 42 (Trad. Е. des Places. — Paris, 1982. — P. 55).