Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

Якщо врахувати свідчення Прокла, все виглядає так, що Порфирій згадав ім’я Геракліта, натякаючи на наш афоризм. Тут дуже добре виражений дух «Тімея» та, навіть, всього платонізму. У своєму діалозі Платон відверто зізнається, що він не говоритиме про «принцип» чи «принципи» всіх речей, адже різновид обраного ним дискурсу, що добре пасує світові й тому, що у ньому міститься, тобто правдоподібний дискурс і міф, не дозволяють говорити про принципи[170]. У Платона так само, як і у Порфирія, реальність та божество ототожнюються. Водночас, існують два різні рівні реальності та божества, які є предметами двох різних наук. З одного боку, йдеться про сферу вищого божества, яка є цілковито безтілесною та становить предмет теології. З іншого боку, йдеться про сферу нижчих богів, пов’язаних із тілесною сферою, тобто про Душу світу та богів, що мають стосунок до фізичних явищ, астральних тіл, потуг повітря та етеру: всі ці істоти є предметами «теологічної фізики». Справді, у Платона міфічний дискурс з’являється лише тоді, коли йдеться про душі[171].

Все божество важко пізнати з різних причин. Вище божество приховане від нас, адже воно не загорнуте у чуттєві та матеріальні форми. Воно засліплює нас надлишком світла, так само, як сонце. Про нього можна говорити, лише використовуючи порівняння та заперечення, відповідно до традиційних методів теології. Натомість нижчі божества приховані, адже божественні душі, спускаючись до матерії, вдягаються у дедалі чисельніші та щільніші тіла. Вони приховані, бо загорнуті у видимі форми. Цьому загортанню у тіла має відповідати загортання у певний тип дискурсу, оманливого вимислу міфу, за яким алегорична екзегеза має розгадати істинний зміст у такий самий спосіб, як за чуттєвими формами, за оманливою властивістю матеріального, можна побачити невидиму потугу, що їх одухотворює. Отже, афоризм Геракліта повністю змінює сенс відповідно до витлумачення, якого йому надавав Філон. «Природа любить приховуватися» у нього означає: безтілесна та, зрештою, божественна реальність, прихована у літері Письма, вислизає від нашого пізнання з причини своєї могутності та трансцендентності, проте, завдяки алегоричній екзегезі, можна зняти з неї покривало, яке її приховує. Для Порфирія афоризм означає: Природа вислизає від нашого пізнання з причини своєї слабкості. Вона змушена загортатися у чуттєві форми. Отже для того, щоб говорити про неї, потрібно використовувати міфічну мову, чи описувати її у божественних статуях, чи імітувати її діяльність у релігійних ритуалах. Справжній філософ має розшифрувати, шляхом алегоричної екзегези, ті загадкові символи, що натякають на Природу. Проте не потрібно розкривати їхній сенс натовпу невігласів.