Твори в п'яти томах. Том II
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #2
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том II». Краткое содержание книги:
Про свій задум написати твір, присвячений життю скіфів, В. Владко розповідав:
“Мене свого часу безмежно захопив світ стародавніх скіфів, які були колись, як кажуть, з незапам’ятних часів насельниками України (та й не лише України, а й усіх широких степів на південному сході Радянського Союзу). З’явилися вони в цих краях майже невідомо звідки — і так само невідомо куди зникли, не залишивши по собі ніяких ознак писемності. Все те, що сучасна наука знає про них, побудоване виключно на основі матеріальних знахідок, знайдених під час археологічних розкопок у курганах, та ще з нечисленних записів стародавніх грецьких і римських істориків. Довгий час я старанно вивчав такі матеріали — і вирішив, нарешті, написати роман про життя й побут одного з тих таємничих племен. Але як його писати? Я не зумдв би, каюся, написати історичний роман в прямому розумінні цього слова. І я, після довгих роздумів, спинився на моєму улюбленому жанрі наукової фантастики. Хай мої герої завідомо фантастично, але в межах літературної достовірності, опиняться в світі стародавніх скіфів, хай у романі розгортаються події в конфліктах між радянськими вченими і скіфськими віщунами, вождями і поневоленими рабами, — це дасть мені можливість показати в сюжетних пригодах звичаї, побут і традиції одного з скіфських племен”.
— Дмитре Борисовичу, ви ж обіцяли нам перекласти записане, а не продовжувати скаржитися на долю пергаменту, — поклав йому руку на плече геолог.
— Так, так… Мені, знаєте, важко згадувати про цю сумну подію. Так от, якась стародавня людина писала на цьому пергаменті. Зважаючи на те, що пергамент так швидко розклався, розпався на порох, зотлів у нас на очах…
— Дмитре Борисовичу, знову?
— Ні, це я вже по суті. Зважаючи на це, можна гадати, що пергамент мав вік, не менший як дві з половиною тисячі років. Отже, це був сучасник стародавніх скіфів. Безумовно! Хоча мушу визнати, що текст, як мені здається, нічого не говорить про скіфів. І така обставина дещо ускладнює з’ясування документа… Ну, зрештою, ми з вами спільно спробуємо розібратися, в чому тут річ. Ось що тут написано — певна річ, у вільному, так би мовити, приблизному перекладі, оскільки деякі слова мені, як я вам уже казав, незрозумілі, бо взяті з якоїсь іншої мови. Слухайте, я перекладаю.
Археолог поправив окуляри, ще раз обдивився навколо і почав:
— “Той, хто бажає… знайти поклади, знайде їх. Він піде печерою далі й далі. Він проходитиме весь шлях… як показано на рисунку. Чотири голови пройде він… і три коні. За факелами угору… і факелами вниз він знайде п’яту голову… і кабана. Хай допоможуть йому боги. Там знайде він поклади. Там знайде він золото і… здобуде його… як добував я, Проніс. Я знайшов те золото і залишив його. Щаслива людина прочитає це. Вона візьме рисунок… і знайде поклади, залишені мною, Пронісом”. Все, товариші!
В глибокій мовчанці чути було, як дихає Діана.
Дмитро Борисович знову протер окуляри, запитливо оглядаючи присутніх короткозорими очима.
— Як розуміти все це? — спитав він нарешті.
— Ну, в усякому разі, це не жарт. Скидається на дуже серйозний документ… на заповіт, скажімо, — зауважив Іван Семенович.
— Та я не про це. Але ж тут дуже важливі відомості, ось я про що. Золото, наприклад, — ніби думаючи вголос, казав Дмитро Борисович.
— Коли йдеться про золото, та ще так певно, ми, геологи, зобов’язані прислухатися, — відповів Іван Семенович. — Між іншим, товариші, вказівки, які дає нам пергамент, проливають світло і на деякі інші дані.
— Цебто?
— Я колись розповідав вам, що свого часу тут, у Гострому бугрі, пробували добувати золото. Пам’ятаєте?
— Так, — підтвердила Ліда.
— Пробували і кинули, бо виходи його були мізерні. і бідні жили переривалися так само близько поверхні, як і мідні… Коли цей пергамент каже правду…
— Тоді?
— Тоді, виходить, золоті жили виникають, як і мідні, знову десь усередині нашого вередливого бугра. Що ж, це дає нам нові, зовсім не передбачені раніше перспективи…
Іван Семенович замислився, обмірковуючи своє припущення.
— Дмитре Борисовичу, а хіба Проніс — це скіфське ім’я? Мені чомусь здається… яке знаю, звісно… але в ньому немов учувається щось грецьке… — зауважила Ліда.
— Безумовно, за своїм звучанням це грецьке ім’я, — ствердив археолог.
— І мова цього тексту теж грецька… бодай і з домішками якоїсь іншої…
— Що ж з того?
— Як же тоді… як же скіфи… при чому тут вони? Ви ж казали, що це скіфський документ.
— Я мав на увазі його вік. Це перше. Друге: Гострий бугор, як і вся ця місцевість, входить до району стародавніх поселень скіфів. Отож, я припускаю…
— А чому ж тоді грецьке ім’я і грецька мова? — не вгавала наполеглива дівчина.
— Ну, греки взагалі могли бути тут теж… наприклад, якісь купці, чи що. Вони проникали взагалі далеко… А зрештою, чого ви від мене хочете, Лідо? Я просто зробив припущення, цілком імовірне. Певна річ, я не можу його зараз довести. А ви вхопилися, наче той докучливий опонент…
— Ой ні, Дмитре Борисовичу, це я тільки тому, що не розумію.
— Тим більше, — продовжував археолог, — що в цьому тексті є ще незрозуміліші місця.
— А саме? — поцікавився Іван Семенович.
— Ну, от, наприклад. Що таке “факели вгору” і “факели вниз”? Що таке “чотири голови” і “три коні”? Знов-таки “п’ята голова і кабан”? Що мав на увазі автор?
— Може, це якийсь шифр? — висловила припущення Ліда.
— Ні, не думаю…
І раптом переможно задзвенів голос Артема.