Твори в п'яти томах. Том II
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #2
- Год: 1970
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том II». Краткое содержание книги:
Про свій задум написати твір, присвячений життю скіфів, В. Владко розповідав:
“Мене свого часу безмежно захопив світ стародавніх скіфів, які були колись, як кажуть, з незапам’ятних часів насельниками України (та й не лише України, а й усіх широких степів на південному сході Радянського Союзу). З’явилися вони в цих краях майже невідомо звідки — і так само невідомо куди зникли, не залишивши по собі ніяких ознак писемності. Все те, що сучасна наука знає про них, побудоване виключно на основі матеріальних знахідок, знайдених під час археологічних розкопок у курганах, та ще з нечисленних записів стародавніх грецьких і римських істориків. Довгий час я старанно вивчав такі матеріали — і вирішив, нарешті, написати роман про життя й побут одного з тих таємничих племен. Але як його писати? Я не зумдв би, каюся, написати історичний роман в прямому розумінні цього слова. І я, після довгих роздумів, спинився на моєму улюбленому жанрі наукової фантастики. Хай мої герої завідомо фантастично, але в межах літературної достовірності, опиняться в світі стародавніх скіфів, хай у романі розгортаються події в конфліктах між радянськими вченими і скіфськими віщунами, вождями і поневоленими рабами, — це дасть мені можливість показати в сюжетних пригодах звичаї, побут і традиції одного з скіфських племен”.
— Крихітка знання, Дмитре Борисовичу?
— Так, знання, юначе. До речі, майте на увазі, що зараз ніякі ваші дотепи на мене не впливають, вони зараз ні до чого. Лідо, посуньтеся праворуч. Так буде видніше. Прошу, Іване Семеновичу. Мабуть, відкривати її треба спробувати в цього боку… ага, саме з цього!
На скриньці лишилися тільки сліди замка. Можливо, не він тримав кришку. Але вона ніби приросла до скриньки протягом століть. Найобережнішими рухами Дмитро Борисович пробував легко натискати і підіймати кришку з усіх боків. Вона не піддавалась. Археолог зітхнув:
— Страшно, знаєте… вона може бути дуже крихкою… адже понад дві тисячі років…
— Дозвольте, спробую я, — запропонував Іван Семенович. — Здається, мої руки міцніші… та не бійтесь, я зовсім не хочу її ламати, будьте певні, дорогий мій, все буде гаразд.
— Вона ж може просто розсипатись, Іване Семеновичу! Обережніше, будь ласка, обережніше!
Іван Семенович нахилився над скринькою. Почувся легкий тріск. І цього було досить, щоб археолог аж підскочив од жаху і рвонувся до скриньки.
— Ой! Ламається! — жахнувся він з таким болем, ніби йому самому щось виламували.
— Ні, я ж казав вам, все буде гаразд, — заспокоїв його Іван Семенович, уже відходячи від скриньки. Вона була відкрита. А Дмитро Борисович збуджено бурмотів:
— Дозвольте, дозвольте… Не торкайтеся нічого! Я сам!
Проте ніхто й не пробував порушити священне право Дмитра Борисовича на перше вивчення вмісту таємничої скриньки. Присутні тільки зацікавлено подалися вперед. Кожному хотілося побачити щось надзвичайне. Але що саме — не знав ніхто, крім Артема. Золота тіара скіфського вождя — ось що повинно бути в скриньці!
— Зачекайте, зачекайте, — все ще бурмотів Дмитро Борисович. — І не підходьте, товариші. Так не можна. Насамперед треба знову сфотографувати скриньку вже в цьому вигляді. Перший, хто має право зазирнути всередину, це навіть не я, а фотоапарат. До речі, здається… здається, скринька порожня… — здивовано додав він, не стримавшись од того, щоб зазирнути в неї.
— Що?
— Порожня?
— Не може бути!
Останній з тих вигуків, найголосніший, належав Артемові, який не міг і припустити такої думки.
— Так, порожня, — підтвердив Іван Семенович.
Скринька — порожня? Не може, не може бути! Це вони обидва — і Дмитро Борисович, і Іван Семенович, мабуть, жартують… та хіба ж можна так жартувати!.. Ні, ні!..
Але це був факт, принаймні майже факт. Бо дійсно сфотографувавши розкриту скриньку, Дмитро Борисович дістав з неї обома руками, високо піднявши лікті, лише згорнутий в трубочку шматок чогось схожого на папір. І більше, крім цього паперу, в скриньці й справді нічого не було. Тонкий шар пороху вкривав її дно.
Артем навіть не пробував приховувати своє глибоке розчарування. Тіара, тіара скіфського вождя, де ти?.. Шматок паперу — і це все? Ні, рішуче доля була проти юнака! Всі його мрії розсипалися, розлетілись… І навіщо Дмитро Борисович знов і знов так старанно фотографує все: і скриньку, і згорток паперу?.. Що в них цікавого — порівняно з тим, про що мріяв Артем?..
Втім, ось археолог відклав фотоапарат. Він схилився над скринькою ще раз, пильно обдивився її зсередини. Потім обережно, як найбільшу дорогоцінність, переклав вийняту з скриньки паперову трубку на чистий аркуш. Він навіть поставив навколо трубки долоні ребром, наче хотів захистити від чогось її. Здавалося, Дмитро Борисович не відчував ніякого розчарування — на відміну від Артема. Більше того, його обличчя сяяло, борідка нервово підстрибувала, очі дивилися на товаришів переможно. Він озирнувся.
— Товариші, — сказав нарешті Дмитро Борисович урочистим голосом. — Товариші! Чи знаєте ви, що це таке?
Всі мовчали. Тільки Артем, зневажливо знизавши плечима, байдуже мовив:
— В усякому разі, навряд чи якась дорогоцінність…
Археолог враз спалахнув:
— Неук! Так, ви, юначе, неук! Це — не дорогоцінність? Це, на вашу думку, не заслуговує найбільшої уваги? Справжній документ скіфської доби — не дорогоцінність? Єдина в своєму роді в історії науки знахідка… і ви насмілилися таке сказати? Та чи знаєте ви, що досі науці невідомо жодного рядка, жодного запису, зробленого скіфами! Адже все, що ми знаємо про скіфів, нам відомо або із знайдених речей, або з окремих творів грецьких та деяких римських істориків! Та не можете ви цього не знати, бо я ж розповідав вам. Лідо, ану, скажіть, розповідав чи ні?
— Розповідали, Дмитре Борисовичу, — тихо ствердила дівчина. Їй було соромно за Артема: і навіщо він вискочив з тією злощасною фразою?..