Іудаїзм і сіонізм
- Автор: Кичко Трохим Корнійович
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Жанр: Прочая религиозная литература
Электронная книга - «Іудаїзм і сіонізм». Краткое содержание книги:
У брошурі показуються ідейні джерела і реакційна суть сучасного іудаїзму й сіонізму, викривається антинародна політика єврейських буржуазних націоналістів у країнах капіталу як вірних слуг і зброєносців імперіалізму в боротьбі проти соціалізму і національно-визвольного руху в усьому світі.
Розрахована на широке коло читачів.
________________
Сучасний стан історичного розвитку суспільства характеризується загостренням боротьби між двома ідеологіями — буржуазною і комуністичною. Під прапором антикомунізму об'єдналися всі сили реакції — від американських імперіалістів і західнонімецьких реваншистів до різного роду буржуазних націоналістів і реакційних клерикалів.
Одним з найактивніших загонів антикомунізму є єврейський буржуазний націоналізм — сіонізм. Він часто прикриває свою ворожу ідеологію різними постулатами з іудейського віровчення, яке, як І інші релігії, служило і служить експлуататорським класам.
Прикриваючись вченням іудаїзму, пропагуючи створення єдиної надкласової єврейської держави, лідери сіонізму намагаються довести, що євреї всіх країн становлять наче б «єдину єврейську націю», пропагують класове співробітництво і відвертають увагу трудящих євреїв від сумісної з народами тих країн, де вони живуть, класової боротьби проти своїх і чужих гнобителів, від боротьби за демократичні свободи і мир.
Наклепницькими вигадками про переслідування євреїв та іудейської релігії в Радянському Союзі та інших соціалістичних країнах сіоністи разом з ідеологами імперіалізму намагаються затьмарити свідомість трудящих євреїв, паралізувати їх волю в боротьбі за соціалізм і комунізм, ведуть пропаганду, спрямовану на підрив єдності народів соціалістичних країн.
У боротьбі проти ідей комунізму сіоністи взяли на своє озброєння не тільки ідеологію єврейського буржуазного націоналізму, а й космополітизм та навіть антисемітизм, маскуючи все це віровченням іудаїзму.
Не останню роль в імперіалістичних і расистських планах сіоністів відіграють реакційні догмати іудейського віровчення про «богообраність» єврейського народу, його зверхність над іншими народами світу, про «землю обітовану», наступний прихід міфічного месії та інші.
Дана брошура має на меті допомогти читачеві, який цікавиться походженням іудейської релігії, розібратися в питаннях ідеології і моралі іудаїзму та його переплетення з сіонізмом — політикою реакційної єврейської буржуазії.
Але змішування понять нації і релігії науково неспроможне, ідеологічно шкідливе. Антисемітизм — це буржуазна політична течія, це антинаукова, шкідлива ідеологія, тоді як атеїзм — науковий, марксистсько-ленінський комуністичний світогляд, ідеологія робітничого класу, якою керується в нашій країні переважна більшість трудящих, в тому числі і більшість єврейського населення.
Марксисти-атеїсти ніколи не критикували «єврейську» релігію, бо такої не існує, а є іудейська релігія. Вони піддавали, піддають і піддаватимуть критиці іудейську, християнську, магометанську та інші релігії, проти яких науковий атеїзм вів, веде і вестиме боротьбу як проти антинаукової ідеології.
Критика іудаїзму, як і інших релігій, переслідує основну мету — звільнити свідомість віруючої людини від релігійного світорозуміння. Цього можна досягти лише пропагандою наукових знань з позицій діалектичного матеріалізму.
Звичайно, науково-атеїстична пропаганда не може не турбувати служителів релігії. Іудейські богослови, наприклад, рахуючись з духом часу, намагаються протиставити атеїстичній пропаганді пропаганду історії іудаїзму, ототожнюючи її з історією єврейського народу. Вони посилено рекламують ідеологію і мораль іудаїзму, його свята й обряди, оголошуючи їх єврейськими національними святами, народними обрядами. При цьому сіоніствуючі елементи поширюють таку шкідливу формулу: «кожний єврей — іудей, кожний іудей — ізраїльтянин». З цієї суто націоналістичної, іудейсько-сіоністської формули і випливає заклик до «євреїв світу» їхати в Ізраїль. Такі заклики грунтуються на іудейській ідеї месіанізму. Вони випливають з месіаністської основи, з повчань іудаїзму: зустріти месію в Палестині, біля Сіону, куди мешіах саме ніби й повинен прийти.
Але ж євреї, громадяни Радянського Союзу, — не ізраїльтяни. В Ізраїлі панує приватна власність, капіталістичний спосіб виробництва. Керівною силою там є буржуазія, яка експлуатує робітників і трудове селянство. Ізраїль роздирають непримиренні класові протиріччя.
Євреї — радянські громадяни — живуть у зовсім іншому суспільстві, де склались національні відносини соціалістичного характеру і де будується комунізм. Тут відсутні антагоністичні протиріччя. Всі народи мають необмежені можливості для економічного, політичного і культурного прогресу. Соціалістичні нації характеризуються відсутністю неприязні до інших народів і соціалістичним інтернаціоналізмом.
Як і всі радянські народи, євреї в СРСР мають доступ до трудової, політичної, культурної діяльності і беруть активну участь у будівництві нового суспільства. Отже, у радянських євреїв немає іншої Батьківщини, крім тієї, де вони народились і росли, яку будували і відстоювали від ворогів. Тому вони рішуче відкидають іудаїстсько-сіоністську пропаганду месіанізму. Вони розглядають заклики їхати до Ізраїлю як пропаганду реакційної, чужої, ворожої ідеології і політики.
У Радянському Союзі більшість євреїв давно вже порвала з іудаїзмом, звільнилась від релігії і не хоче мати нічого спільного з сучасним Ізраїлем — оплотом імперіалістичної реакції на Близькому Сході. Агресія Ізраїлю проти арабських країн зустріла у нас всенародний осуд, у тому числі і з боку віруючих євреїв. Між тим сіоністи, вигадавши фіктивну категорію «всесвітньої єврейської нації», привласнили собі право звертатись і виступати від імені всіх євреїв світу. В щотижневику «За рубежом» повідомлялось, що напередодні кривавих подій на Близькому Сході у червні 1967 року головний рабин Англії звернувся до євреїв своєї та інших країн світу з закликом жертвувати гроші і навіть взяти участь у війні на боці Ізраїлю. «Якщо ми потрібні Ізраїлю, — сказав він, — хай він нами розпоряджається»[141].
Відомий англійський журналіст Бернард Левін з цього приводу писав:
«Не боячись звинувачень в антисемітизмі — у мене єврейське ім’я і єврейські предки, — я вступив у публічну суперечку з головним рабином у своїй постійній колонці в газеті «Дейлі-мейл». Я написав, що визнаю лояльність і відчуваю почуття обов’язку лише по відношенню до своєї власної країни, Англії, а не до Ізраїлю; що моє захоплення його досягненнями блідніє при думці про несправедливості, завдані багатьом арабам ще на самому початку створення Ізраїлю; що моє ставлення до Ізраїлю не має ніякого зв'язку з тим фактом, що я єврей, і що я відчував би такі ж почуття по відношенню до будь-якої маленької країни, яка потрапила в аналогічне становище; що я не визнаю ніяких розпоряджень ні від кого, крім тих, хто має законне право мені наказувати»[142].
Як же реагували іудейсько-сіоністські елементи на виступ єврея Левіна? «Наступного ранку, — пише він, — небеса розверзлись і їх вміст звалився на мою голову. Зранку почали надходити телеграми, лунати телефонні дзвінки, а з післяобідньою поштою надійшла злива листів, їх були сотні й сотні. Мене кривдили навіть на вулиці… Розгортаючи гору листів, я наштовхнувся на один, який починався словами: «Ти — антисемітський виродок…»[143].
Наведений факт переконливо свідчить про нахабство сіоністів, які силкуються виступати від імені всіх євреїв, ототожнюючи іудаїзм з єврейською національністю.
У різних країнах світу живе чимало іудеїв неєвреїв. В Радянському Союзі, наприклад, є така народність, як караїми — нащадки хазар (каганіти), які сповідують іудаїзм не будучи євреями. Є іудеї і серед китайців, японців та інших народів. В той же час у США, Італії, Франції та інших країнах світу є чимало євреїв, які за віросповіданням християни і не збираються переходити в іудаїзм, не кажучи вже про євреїв-атеїстів. А в самому Ізраїлі є переселенці з Африки, які сповідують іудаїзм не будучи євреями.
Багато євреїв і навіть правовірних іудеїв не збираються виїжджати до Ізраїлю з тієї ж Америки чи ФРН, де досить живучий антисемітизм. Тим часом сіоніствуючі служителі іудаїзму настирливо продовжують пропагувати: якщо ти єврей — повинен бути іудеєм. А коли ти іудей — значить ізраїльтянин і зобов’язаний виїхати на «землю батьків». А це і є пропагандою сіонізму, замаскованого іудаїзмом, яка провадиться насамперед в інтересах американського імперіалізму і його слуг — ізраїльських екстремістів.
Ізраїль — невеличка капіталістична країна, яка до загарбання арабських земель займала площу 14000 кв. кілометрів (територія, що не перевищує половини Швейцарії). Проте, будучи молодшим партнером США, вона стала одним з найнебезпечніших вогнищ агресії на Близькому Сході. Ось лише два характерних висловлювання керівників сіонізму. Ще в 1949 році Менахем Бегін — лідер ізраїльської профашистської партії «Херут», в ідеології якої неподільно панує сіонізм, заявив: «Метою є поширення єврейської держави за Йордан, аж до Дамаска і Аммана». Це говорила не безвідповідальна людина, далека від державних справ. Менахем Бегін тоді був міністром і знову став міністром в ізраїльському уряді напередодні 5 червня 1967 року.
У 1950 році Давид Бен-Гуріон заявляв:
«Ми повинні з ентузіазмом боротися як шляхом завоювань, так і на дипломатичному поприщі, щоб створити ізраїльську імперію, в яку повинні увійти землі, розташовані між Нілом і Євфратом»[144].
Цій меті була підкорена ескалація відверто ворожої щодо арабських країн політики, яку реакційні ізраїльські керівники здійснювали напередодні нападу на ОАР, Сірію та Йорданію.
Уряд Ізраїлю зробив ще один крок, щоб закріпити анексію Старого Єрусалима, захопленого в Йорданії в результаті червневої агресії 1967 року. Міністр фінансів Пінхас Сапір, який виконував обов’язки прем'єр-міністра на час поїздки Ешкола в США, підписав закон про експропріацію 836 акрів землі в Старому Єрусалимі, яка належить арабам і яку загарбники вирішили заселити ізраїльтянами.
На тридцяти тисячах квадратних миль, захоплених у Сірії, Єгипту та Йорданії, повторюється та сама історія: Ізраїль укріплюється тут день у день, пише спеціальний кореспондент журналу «Уолл-стріт джорнел» Рей Вінер у репортажі з окупованих територій.
Ізраїльський генерал Єзер Вейцман заявляє: «Ми залишимося там, де ми є». Його підтримує лідер профашистської партії «Херут» міністр Менахем Бегін: «Повернення хоча б шматка землі арабам було б зрадою нації». Колишній міністр праці Ігал Аллон, як свідчить «Уолл-стріт джорнел», пропонуючи без манівців залишити за Ізраїлем усю Західну Йорданію, говорить: «Природний кордон країни — ріка Йордан».
141
Див. Б. Левин. Антисемит ли я? Журн. «За рубежом», 1967, № 36.
142
Там же.
143
Там же.
144
Газ. «Известия» від 3 серпня 1967 р.