Іудаїзм і сіонізм
- Автор: Кичко Трохим Корнійович
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Жанр: Прочая религиозная литература
Электронная книга - «Іудаїзм і сіонізм». Краткое содержание книги:
У брошурі показуються ідейні джерела і реакційна суть сучасного іудаїзму й сіонізму, викривається антинародна політика єврейських буржуазних націоналістів у країнах капіталу як вірних слуг і зброєносців імперіалізму в боротьбі проти соціалізму і національно-визвольного руху в усьому світі.
Розрахована на широке коло читачів.
________________
Сучасний стан історичного розвитку суспільства характеризується загостренням боротьби між двома ідеологіями — буржуазною і комуністичною. Під прапором антикомунізму об'єдналися всі сили реакції — від американських імперіалістів і західнонімецьких реваншистів до різного роду буржуазних націоналістів і реакційних клерикалів.
Одним з найактивніших загонів антикомунізму є єврейський буржуазний націоналізм — сіонізм. Він часто прикриває свою ворожу ідеологію різними постулатами з іудейського віровчення, яке, як І інші релігії, служило і служить експлуататорським класам.
Прикриваючись вченням іудаїзму, пропагуючи створення єдиної надкласової єврейської держави, лідери сіонізму намагаються довести, що євреї всіх країн становлять наче б «єдину єврейську націю», пропагують класове співробітництво і відвертають увагу трудящих євреїв від сумісної з народами тих країн, де вони живуть, класової боротьби проти своїх і чужих гнобителів, від боротьби за демократичні свободи і мир.
Наклепницькими вигадками про переслідування євреїв та іудейської релігії в Радянському Союзі та інших соціалістичних країнах сіоністи разом з ідеологами імперіалізму намагаються затьмарити свідомість трудящих євреїв, паралізувати їх волю в боротьбі за соціалізм і комунізм, ведуть пропаганду, спрямовану на підрив єдності народів соціалістичних країн.
У боротьбі проти ідей комунізму сіоністи взяли на своє озброєння не тільки ідеологію єврейського буржуазного націоналізму, а й космополітизм та навіть антисемітизм, маскуючи все це віровченням іудаїзму.
Не останню роль в імперіалістичних і расистських планах сіоністів відіграють реакційні догмати іудейського віровчення про «богообраність» єврейського народу, його зверхність над іншими народами світу, про «землю обітовану», наступний прихід міфічного месії та інші.
Дана брошура має на меті допомогти читачеві, який цікавиться походженням іудейської релігії, розібратися в питаннях ідеології і моралі іудаїзму та його переплетення з сіонізмом — політикою реакційної єврейської буржуазії.
Щоб більш вдало використати релігію в інтересах монополістичного капіталу, сучасні сіоністи разом з іншими апологетами капіталізму виступають за посилення ейкуменічного руху, де б іудаїзм посів чільне місце. Ось як про це заявив професор Гольвітцер на церковному з’їзді у м. Кельні в 1965 році:
«В наш ейкуменічний вік… ми не маємо права проходити повз перший і найглибший розкол, який роз'єднав народ божий, повз розрив між іудеями і християнами. Без євреїв ейкуменічне суспільство неможливе. Ми повинні визнати животворну дію слова божого також у іудеїв і домагатися спільного свідчення іудеїв і християн у цьому світі»[95].
Наводячи виступ професора Гольвітцера, Рудольф Пфінстерер супроводжує його таким твердженням: «Ізраїль був колискою ейкумени. Це поняття так щільно пов’язане з Ізраїлем, що ейкуменічний рух одріже себе від свого першоджерела, якщо не перегляне свого ставлення до цього народу». Без Ізраїлю церква, мовляв, «не може повною мірою відчути свій ейкуменічний характер»[96], скерований на захист досить хитких підвалин капіталізму.
Саме для залучення широких мас трудящих євреїв до цього ідеалу — встановлення світового панування — сіоністи висунули шкідливу і брехливу теорію «споконвічного страждання» євреїв в голусі, про те, що відродження «невмирущого єврейського духа» та його носія — єврейського народу відбудеться в Сіоні, де євреї, мовляв, знову здобудуть свою державність, а згодом підкорять собі інші народи. Ця «теорія», а також пропаганда концепції «всесвітньої єврейської нації», ідеї расової чистоти і винятковості євреїв, культивування порочної уяви, ніби кожний єврей в силу свого походження є сіоністом, а народи, серед яких живуть євреї, — антисемітами, кваліфікація кожного антисіоністського виступу як «брудного акту антисемітизму», — все це, за планами сіоністів, має сприяти посиленню потягу маси євреїв світу до переселення в Палестину і створення там «світової єврейської держави».
Щоб не було жодного сумніву, «святе письмо» ще й ще раз нагадує «слова божі»: «Не з вами одними я складаю цей заповіт і цю клятвену угоду. А з ними, які сьогодні тут з нами стоять перед лицем господа бога нашого, і з тими, яких нема тут з нами сьогодні»[97]. Починаючи з міфічних прабатьків — Авраама, Ісаака, Якова — і кінчаючи кожним правовірним іудеєм, єврейський народ на цій підставі вважається «богообраним». Він сам має вірити й повинен інших переконувати в тому, що, коли Ягве поверне євреям всю землю, яку він обіцяв батькам їхнім, увесь світ стане царством іудейських священиків, а євреї — народом святим.
Оголосивши, за Торою і Талмудом, перевагу євреїв над усіма народами не лише в моральному, а й у фізичному відношенні і обіцяючи їм чужу землю, ідеологи іудаїзму, за «святим письмом», повчають віруючих євреїв ненавидіти людей іншої віри і навіть винищувати їх. «Коли введе тебе господь бог твій у землю, в яку ти йдеш, щоб оволодіти нею, і прожене від лиця твого численні народи… які численніші і дужчі за тебе, і віддасть їх тобі господь бог твій і ти поразиш їх, — тоді піддай їх прокляттю, не, вступай з ними в союз і не щади їх… Але вчиніть з ними так: жертовники їх зруйнуйте, стовпи їх сокрушіть, святі гаї вирубайте, а ідолів (богів. — Т. К.) їх спаліть вогнем. Бо ти народ святий у господа бога твого. Тебе обрав господь бог твій, щоб тч був його власним народом із всіх народів, що є на землі»[98].
Ці, як і багато інших місць Тори, виявились компедіумом, настановою для заводіїв сіонізму і для нинішніх ізраїльських агресорів. Адже іудаїзм повчає, що євреї повинні примусити поневолені народи на загарбаних землях працювати на себе як на народ священиків. «І прийдуть іноземці, і будуть пасти отари ваші, а сини чужоземців будуть вашими землеробами і вашими виноградарями. А ви будете зватися священиками господа, служителями бога нашого будуть називати вас. Будете користуватися багатством народів і славитися славою їх»[99]. «Сини іноземців будуватимуть стіни твої…»[100].
Якщо ж поневолені не захочуть підкорятися, Тора вирішує цю проблему коротко, ясно і винятково антилюдяно: «Народ і царства, які не захочуть служити тобі, загинуть, і такі народи будуть повністю знищені»[101].
Що це далеко не пусті слова, які нібито стосуються сивої давнини, свідчить ізраїльська агресія проти арабських народів. Прикриваючись Торою, ізраїльська вояччина чинить нині криваві розправи над арабами на загарбаних землях.
Незважаючи на рішучі протести з боку світової громадськості, на рішення Ради Безпеки від 22 листопада 1967 року з вимогою негайного виведення ізраїльських військ з захоплених ними земель, тель-авівські «яструби» продовжують свою розбійницьку політику анексії, нагнітаючи напруженість на Близькому Сході, гарячково озброюються з американських та західнонімецьких арсеналів, готуючись до дальшої війни проти арабських народів.
Озброєні, за Торою і Талмудом, догматом «богообраності єврейського народу», ізраїльські агресори на Близькому Сході прокладають західним монополіям шлях до нового поневолення арабських народів.
З моменту створення держава Ізраїль має яскраво виражений мілітаристський характер. Це проявляється і в масовій військовій підготовці молоді, і у всіх інших сторонах життя країни. Ізраїль є єдиною в світі державою, де обов'язкову військову повинність запроваджено не лише для чоловіків, а й для жінок. Уже з чотирнадцяти років юнаки і дівчата проходять військове навчання. Зараз переважна частина молоді Ізраїлю перебуває в армії. Коли не тягар мілітаризації, то муки безробіття переживає тут молоде покоління. Тим часом керівні сіоністські кола і рабинат Ізраїлю роблять все для того, щоб затьмарити свідомість єврейської молоді, перетворити її у слухняне гарматне м’ясо.
Вихована на законах Тори і на сіоністських ідеях, частина ізраїльської молоді із спотвореним світорозумінням виявилась сліпою зброєю в руках чергових авантюристів на зразок Моше Даяна, оголошеного сіоністами під час агресії Ізраїлю проти арабських країн влітку 1967 року біблейським «месією на білому коні». Перед цією агресією американський учений Георг Тамарин, який довгий час працював в Ізраїлі, склав 1066 анкет однакового змісту, на які письмово відповіли 563 хлопчики і 503 дівчинки з різних шкіл Ізраїлю. Анкети стосувались біблейської «Книги Ісуса Навіна», яку тут вивчають з 4-го по 8-й клас. Коротко навівши біблейські розповіді про винищення військом Навіна населення завойованих ним країн, Тамарин попросив учнів відповісти на два запитання анкети, а саме:
1) «Ти вважаєш, що Ісус Навін і ізраїльтяни вчинили правильно чи неправильно? Поясни, чому ти саме так думаєш?»
2) «Припустимо, що ізраїльська армія захопила під час війни арабське село. Добре чи зле вчинили з мешканцями цього села так, як Ісус Навін (що винищив там усе живе)? Поясни, чому?»
Автор наводить відповіді. Так, учень з школи м. Шарона писав:
«Мета війни полягає в тому, щоб повоювати країну для ізраїльтян. Тому ізраїльтяни вчинили добре, завойовуючи міста і вбиваючи населення. Небажано, щоб в Ізраїлі був чужий елемент. Люди різних релігій могли вчинити непотрібний вплив на ізраїльтян».
Як бачимо з відповіді, вплив сіонізму досить щільно переплетений з впливом іудаїзму.
Дівчина з кібуца (сільськогосподарська колонія в Ізраїлі) Меучаб писала:
«Ісус Навін вчинив добре, що убив всіх людей в Ієрихоні, бо йому треба було завоювати цю країну і в нього не було часу займатися полоненими».
Таких відповідей, повідомляє Тамарин, було отримано від 66 до 95 процентів в залежності від конкретної школи, кібуца чи міста. На запитання про можливість в наші часи винищення всього населення арабського села 30 процентів учнів відповіли категорично «так». Ось що писали діти:
95
Там же.
96
Там же.
97
Библия. Второзаконие, гл. 29, стихи 14–15.
98
Там же, гл. 7, стихи 1–3, 5, 6.
99
Библия. Кн. пророка Исайи, гл. 61, стихи 5, 6.
100
Там же, гл. 60, стих 10.
101
Библия. Кн. пророка Исайи, гл. 60, стих 12.