Наказано вижити
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #9
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Наказано вижити». Краткое содержание книги:
Дія роману, побудованого на документальній основі, відбувається напередодні краху гітлерівського рейху, коли реакціонери з ОСС (нинішнє ЦРУ) намагалися заключити сепаратну угоду з нацистськими ватажками.
Головний герой книги Максим Максимович Ісаєв — Штірліц, дзержинець-інтернаціоналіст, в найтяжчих умовах героїчно виконує свій обов'язок перед Батьківщиною.
Коли Донован зібрав навколо себе штаб вірних йому людей, серед яких на перших порах виділялися представник «Юнайтед Стейтс стіл корпорейшен» Луїс Рім, магнат з Гаваїв, мультимільйонер Атертон Річардс, професор Гарвардського університету Джеймс Крафтон Роджерс і банкір з Нью-Йорка Джеймс Варбург, начальник ВСС сказав:
— Друзі, починаючи будь-яку роботу, треба усвідомлювати, яким ми хочемо бачити її результат. Якщо працювати, озираючись на бюрократів з Державного департаменту, ми не зрушимо я мертвої точки; дипломатія — наука легальних можливостей, тоді як наша справа нелегальна з самого початку. Якщо ми вирішимо підстрахувати себе від наскоків Державного департаменту і станемо консультувати свої кроки з армією, ті замучать нас погодженнями та субординацією; велике право армії — відкритий удар, завоювання простору; наша справа не має нічого спільного і з цією доктриною. Ми зобов'язані знати все, що відбувається в світі, ми зобов'язані не просто розуміти тенденції розвитку в Римі, Бангкоку, Берліні чи в Мадріді, ми повинні організовувати ці тенденції, ростити людей, формувати думку, готувати заздалегідь партії й прем'єрів, щоб уже потім з ними, тобто з нашими кадрами, працював Державний департамент, а якщо буде потрібно — то й армія. Заради Америки ми готові лишитися в тіні, нехай лаври переможців дістануться тим, хто позує репортерам; великий бізнес, на якому утвердилися Штати, не любить реклами, він віддає перевагу свободі рук в ім'я великого дійства. Гроші у нас є, за роботу треба вміти платити, хто як не Уолл-стріт знає про це; тому ви не маєте права скупитися й розмінюватися на дрібниці; ви повинні підтримувати риск: свободу рук нашим співробітникам гарантовано — тільки за цих умов ми створимо такий апарат таємного дізнання, який буде потрібен Америці віднині і назавжди! Пам'ятайте: думати треба не про сьогоднішній день і навіть не про завтрашній: Німеччина приречена, війну на два фронти не дано виграти жодній державі; наше завдання полягає в тому, щоб уже зараз думати про майбутнє того світу, в якому житиме Америка…
Донован був прекрасним оратором: його двічі висували на пости — віце-губернатора і губернатора Нью-Йорка від республіканців, він умів переконувати — навіть Рузвельта; був сміливою людиною, воював на передовій, тому не боявся брати на себе відповідальність («Єдине, за чим шкодую, — говорив він у вузькому колі друзів, — то це за тим, що був дуже молодий у вісімнадцятому, коли служив у Росії, в нашому експедиційному корпусі; наші йолопи витали в емпіреях: «ось-ось більшовики впадуть самі». А вони самі ніколи не впадуть. Коли б я мав тоді свободу рук, я знав би, як повернути до Петербурга Керенського»); він мав чудові зв'язки з тими, хто платить в Америці. Тому він і почав роботу широко і всеохватно.
— Не лякайтеся найсумнівніших контактів, — безперестану повторював Донован своїм співробітникам. — Шукайте людей скрізь, де тільки можна; коли б я був певен, що запрошення Сталіна на пост віце-директора ВСС принесе успіх справі, я не задумуючись попросив би його зайняти кабінет навпроти мого й підтримував би з ним найкращі стосунки — до того дня й години, коли з Гітлером буде покінчено…
Головним відділом ВСС стало управління досліджень, розвідки й аналізу. Не тільки банкіри, випускники Вест-Пойнта і юристи зібралися тут, а й цвіт американської журналістики, починаючи з Джозефа Олсопа і кінчаючи Уолтом Ростоу. Очолювали роботу професори Шерман Кент[5] і Еврон Кіркпатрік[6].
Але створення другого за масштабом і значенням підрозділу ВСС, названого «відділом робітничого руху», викликало у Вашінгтоні бурю. Перший ударив у дзвони тривоги директор ФБР Джон Едгар Гувер, який ревниво стежив за тим, як Донован розгортає політичний розшук у світі; Гувер, котрий звик бути безконтрольним хазяїном секретної служби в країні, виявився непідготовленим до того, що всі закордонні операції привласнив собі мільйонер з Уолл-стріту.
— Нехай це і не його ідея — створити «робітничий відділ», а полковника Хебера Бланкенхорста, за яким не тільки армія, але й сенатор від Нью-Йорка Роберт Вагнер, — доводив своєму покровителю сенатору Трумену шеф ФБР, — все одно це неприпустимо! Подумати тільки — він запрошує тих, хто зв'язаний з робітничим рухом, у державну установу США! Він призначив шефом цього відділу єврейського юриста Артура Гольдберга[7]; його предки емігрували до нас з Росії.
5
Шерман Кент — в 1950–1907 роках заступник директора ЦРУ.
6
Еврон Кіркпатрік — заступник начальника розвідки Держдепартаменту в 1954 році; з 1955 року — президент науково-дослідної «Організації досліджень», таємного філіалу ЦРУ.
7
Артур Гольдберг — міністр праці в кабінеті Кеннеді; до 1968 року — посол США в ООН.