Наказано вижити

— Думаєте, Мюллер теж знає, як утекти?

— Безперечно. Він готовий до цього краще за всіх.

— Факти?

— Є факти. Я їх знаю, Штірліц, і я дав йому зрозуміти, що знаю. Він цінить силу. Він оцінив мою силу. Його знання російського питання зробить наш союз дуже цінним, ми станемо свого роду консультаційною конторою — «виконуємо замовлення за готівку, гроші пересилати в Парагвай, столиця Асунсьйон, якість гарантуємо…» І щоб цей мій задум набрав реальної форми, нам потрібні дві людини… Одна з них має бути заплямована єврейською кров'ю. Не чистий, звичайно, єврей, а чвертькровка, а ще краще восьмушка, в Ейхмана є чудова картотека. Ви повинні попрацювати з ним, перш ніж ви пустите його в комбінацію…

— В яку саме?

— Перекинете його в Швейцарію. Що йому там робити? Скажу пізніше, дам ім'я людини, на яку його треба буде вивести. Мета? Наше бажання врятувати від фанатиків тих нещасних євреїв, які приречені на знищення в концентраційних таборах.

— По-перше, я поки що не знаю, з ким мені доведеться працювати, бригадефюрер. По-друге, я не уявляю собі, до чого мені готувати цю людину, якщо, припустимо, у Ейхмана є потрібний персонаж.

Шелленберг знову закурив, запитання Штірліца він ніби й не почув і провадив далі своє:

— А другу людину звуть Дагмар Фрайтаг. — Шелленберг підсунув Штірліцу папку. — Ознайомтесь у своєму кабінеті, тільки потім поверніть мені. Це — незвичайна жінка: по-перше, вродлива, по-друге, талановита. Її мати — шведка. Ви повинні протягом трьох — п'яти днів щонайбільше перекинути її до Стокгольма, опрацювавши методи й форми зв'язку. В Стокгольмі вона — як доктор філології, спеціаліст із скандінавських рун — муситиме не так займатися дослідженням германо-скандінавської спільності в Королівській бібліотеці, як готувати підхід до сім'ї графа Бернадота. Ясно? Я починаю тур вальсу з графом, Штірліц. Мюллер натякнув, що ваше ім'я відоме партайгеносе Борману, ви ж зустрічалися з радником нашого посольства у Берні, що відповідає за справи партії, чи не так? Мабуть, Борман саме тому зацікавився вами, отже, ви гарантовані — на певний час — від будь-яких несподіванок з боку Кальтенбруннера чи того ж Мюллера. А якщо рейхслейтер Борман дізнається про Бернадота і коли це завдасть шкоди моїй справі, я пристрелю вас сам, тут, у цьому кабінеті, вам ясно?

— Ясно, що мене загнали в глухий кут, бригадефюрер. Я гадаю, що за кожним моїм кроком стежать, я відчуваю, що в кожному моєму слові шукають неправду. Що ж, так навіть цікавіше жити. Але вбивати мене — навіть у цьому кабінеті — нерозумно, і обернеться це проти вас страшним, непоправним ударом. Дозвольте йти?

Очі Шелленберга завмерли, щось хворобливе, важке з'явилося в них; але він усе-таки спитав усмішливо й доброзичливо:

— Ви збожеволіли?

— Я не Свіфт, бригадефюрер. Мені, як і всім нам, гарантовано смерть, тільки не від божевілля.

— Поясніть, що ви мали на увазі, коли лякали мене?

— Ні, я цього не зроблю.

— Як ви смієте, Шті…

— Смію! — Штірліц, перебивши Шелленберга, підвівся. — Все кінчено, бригадефюрер. Все. Нема начальників, нема підлеглих. Є розумні люди і є дурні. Є люди освічені, а є люди темні. Поразка роздягає суспільство, оголює добре й погане, ніяких попусків; тільки правда; виживуть ті, хто має голову на плечах, хто знає і пам'ятає. Так що зараз ви зацікавлені в мені аж ніяк не менше, ніж я в вас. А коли ні, то бог з вами. Смерті я не боюсь, бо тайкома, незважаючи на заборону фюрера, вірю у Всевишнього.