Наказано вижити

Шелленберг поставив книжку на місце, різко обернувся до Штірліца:

— Ви розумієте, навіщо я це прочитав вам?

— Мабуть, хочете допомогти мені розгадати справжній психологічний портрет Мюллера?

— Мюллер працює на рейхслейтера Бормана, і ви про це дуже добре знаєте.

— На Бормана цей уривок не проектується, бригадефюрер.

— Серце бідолашного Бормана вже давно розкраялося під гордого презирства до людей, що оточують його, Штірліц. Він усе ще живе з розкраяним серцем…

«І цей планує мене для якоїсь комбінації, — зрозумів Штірліц. — Вони всі щось знають, а я не можу второпати, що саме. Мене грають. І якщо я не збагну, в якій ролі, то, мабуть, дні мої лічені. А що як і Мюллер, і Шелленберг почали свою партію з великої ставки? Обмінялись думками? Мабуть, так, дуже точний і той і другий у запитаннях, ніяких повторів. Але це — на мою користь. Їх підводить жагучий потяг до порядку, вони розподілили між собою ролі; їм треба спотикатися б, повторювати один одного, бути самими собою… «З ким пройшли його боріння? — вкотре вже згадував він оті вірші Пастернака, що прочитав у журналі, який купив у Парижі на розкладці восени сорокового року. — З самим собою, з самим собою».

— Що ж, — сказав нарешті Штірліц. — З розкраяним серцем можна поскрипіти, якщо добре працюють печінка, судини, нирки й мозок. Коли людина з таким серцем має в голові те, що іншим і не снилося, тоді вона може, жити…

— Гоп! Розумник! Ви — розумник, тому я прощаю вам те, чого не простив би нікому іншому. Ви посвячені в моє діло, Штірліц, хотів я того чи ні. Отже, мені нема потреби більше критися від вас. Коли я впевнюся у вашій нещирості, ви знаєте, що я зроблю, ми не бурші, аби лякати один одного словесами перед початком бійки… Так от, коли мені ясно, про що думає наш з вами шеф, рейхсфюрер, про що мріє наступник фюрера, рейхсмаршал Герінг, про що розмовляють між собою Гудеріан, Тіппельскірх і Гелен, вважаючи, що в їхніх кабінетах, перевірених зв'язковими вермахту, немає апаратури прослухування, то ні я, ні ви не знаємо, про що думає Борман. А він дуже предметно думає про близьке майбутнє, хіба не так?