Наказано вижити
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #9
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Наказано вижити». Краткое содержание книги:
Дія роману, побудованого на документальній основі, відбувається напередодні краху гітлерівського рейху, коли реакціонери з ОСС (нинішнє ЦРУ) намагалися заключити сепаратну угоду з нацистськими ватажками.
Головний герой книги Максим Максимович Ісаєв — Штірліц, дзержинець-інтернаціоналіст, в найтяжчих умовах героїчно виконує свій обов'язок перед Батьківщиною.
Шелленберг поставив книжку на місце, різко обернувся до Штірліца:
— Ви розумієте, навіщо я це прочитав вам?
— Мабуть, хочете допомогти мені розгадати справжній психологічний портрет Мюллера?
— Мюллер працює на рейхслейтера Бормана, і ви про це дуже добре знаєте.
— На Бормана цей уривок не проектується, бригадефюрер.
— Серце бідолашного Бормана вже давно розкраялося під гордого презирства до людей, що оточують його, Штірліц. Він усе ще живе з розкраяним серцем…
«І цей планує мене для якоїсь комбінації, — зрозумів Штірліц. — Вони всі щось знають, а я не можу второпати, що саме. Мене грають. І якщо я не збагну, в якій ролі, то, мабуть, дні мої лічені. А що як і Мюллер, і Шелленберг почали свою партію з великої ставки? Обмінялись думками? Мабуть, так, дуже точний і той і другий у запитаннях, ніяких повторів. Але це — на мою користь. Їх підводить жагучий потяг до порядку, вони розподілили між собою ролі; їм треба спотикатися б, повторювати один одного, бути самими собою… «З ким пройшли його боріння? — вкотре вже згадував він оті вірші Пастернака, що прочитав у журналі, який купив у Парижі на розкладці восени сорокового року. — З самим собою, з самим собою».
— Що ж, — сказав нарешті Штірліц. — З розкраяним серцем можна поскрипіти, якщо добре працюють печінка, судини, нирки й мозок. Коли людина з таким серцем має в голові те, що іншим і не снилося, тоді вона може, жити…
— Гоп! Розумник! Ви — розумник, тому я прощаю вам те, чого не простив би нікому іншому. Ви посвячені в моє діло, Штірліц, хотів я того чи ні. Отже, мені нема потреби більше критися від вас. Коли я впевнюся у вашій нещирості, ви знаєте, що я зроблю, ми не бурші, аби лякати один одного словесами перед початком бійки… Так от, коли мені ясно, про що думає наш з вами шеф, рейхсфюрер, про що мріє наступник фюрера, рейхсмаршал Герінг, про що розмовляють між собою Гудеріан, Тіппельскірх і Гелен, вважаючи, що в їхніх кабінетах, перевірених зв'язковими вермахту, немає апаратури прослухування, то ні я, ні ви не знаємо, про що думає Борман. А він дуже предметно думає про близьке майбутнє, хіба не так?
— Думаю, ви помиляєтесь. Він нероздільний з фюрером.
— Штірліц, не треба. Він був нероздільний із заступником фюрера Штрассером і зрадив його. Він був нероздільний з вождем СА, кумиром націонал-соціалізму Ернстом Ремом і брав участь у його вбивстві; він був нероздільний з фюрером нашої партії Гессом і зрадив його, ще й перший півень не проспівав… Ви розумієте, чому я так відверто розмовляю з вами? Адже досі я ніколи так відкрито не виявляв таємну суть проблеми… Розумієте?
— Ні.
— Жуков ось-ось почне штурм Берліна, Штірліц. А це — кінець, хоч на Зеєловських висотах ми можемо на кілька днів зупинити їхні танки… Гелен доповів фюрерові цієї ночі, що сили росіян перевищують наші в п'ять разів. Отак-то. Я це чув на власні вуха. Ви хочете загинути під уламками нашої державної будови? Я — ні. Ось вам моя рука, потисніть її і покляніться, що ви служитимете тільки моїй справі — так, щоб ми пішли звідси вдвох… Чи втрьох…
— А хто буде третій?
Шелленберг довго мовчав, потім відповів запитанням:
— А коли третій буде Мюллер?
— Ви налагодили з ним добрі стосунки, коли я був відсутній?
— З ним неможливі добрі стосунки. Але з ним можливі ділові стосунки. А його діло — це життя. І за це діло він готовий битися.
— А вам не здається, що Мюллер буде тією каменюкою на дорозі, яка вас утопить?
— Нас, — поправив його Шелленберг. — Нас, Штірліц. Не сепаруйтеся, не треба. У Мюллера повно такої інформації, яка нам з вами і не снилася. Він займався «Червоною капелою» росіян, я підключився лише до закордонних операцій, він вів розслідування особисто сам тут, у Берліні. Він залишив дещо про запас, він ніколи не спалює всі мости, він — я певен — береже якісь точки опору, чекаючи нових гостей з Москви…
«Може, радисти, підпорядковані мені, яких заслали у Веддінг і Потсдам, теж чекають гостей? — подумав Штірліц. — А чому б і не чекати? І першим гостем буду я».
Шелленберг закурив свій «Кемел», уважно простежив, як догорів провощений сірник, поклав його в попільницю диригентським жестом правої руки й мовив: