Війна з багатоликим звіром
- Автор: Парал Владімір
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", № 8-10
- Переводчик: Олексій Зарицький
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Війна з багатоликим звіром». Краткое содержание книги:
Над містом Усті у східній Чехії зависла руда хмара, утворена з промислових відходів, диму заводських труб, випарів забруднених річок тощо. Діти й люди похилого віку були евакуйовані з екологічно небезпечної зони в гори, де збереглося чисте повітря. Решта жителів міста піднімаються на боротьбу з рудим смогом, намагаються подолати екологічну кризу. Головні дійові особи (три подружні пари — Рогани, Бімоні й Трнки, 18-річний син Роганів Міхал та подруга Трикової Ріта) під час рудої навали змушені переселитися в одну спільну квартиру. Аморфна хмара смогу згодом обертається на чудовиськ, триметрових монстрів, які починають нападати на людей…
— Про це взагалі не йдеться, я лише…
— Але мусиш про це думати, любий, і не тільки тепер. Ти повинен довести Роганові… Ти був неперевершеним, коли поставив його й оту нестерпну Ріту на місце, я пишалася тобою.
— Виходить, ти вже не гніваєшся, що я став головою комуналки?
— Анітрохи! — відповіла Леона, цілуючи його. — Кохаю тебе й допомагатиму в усьому.
Станіслав рушив до коридора викрутити пробки всіх квартир (передусім Роганової), Леона вмостилася на білому оксамитовому пуфику пані Дурдикової й бадьоро посміхнулась власному відображенню в овальному дзеркалі. Цілком пристойно виглядає це наше нове помешкання, подумала вона. Мені починає тут подобатися… Я дуже люблю когось грати… Чому б тепер не зіграти першу даму будинку? First lady… Ха-ха!.. Як дружина голови, я триматиму в шорах і свого невірного та ледачкуватого коханця.
Коли в квартирі Тіни Трикової раптом погасло світло, Ріта Недомова, брутально лайнувшись, почала шукати в темряві свічку. Запаливши свічку, вона спритно припалила від полум’я сигарету.
— Ти ж знаєш, свічки заборонені, — нагадала їй Тіна. — І куріння також.
— До гузна! Невже ти теж сприймаєш усе це серйозно, як той телепень Бімонь?
— Просто не хочу мати зайвих неприємностей.
— Їх чекає на тебе цілий віз, сонечко. А мене… невже Бімонь стежитиме за мною? Я однаково нікого в світі не боюсь!
— Що їстимемо?
— Те, що найшвидше можна приготувати. Якщо та коза Бімоньова взагалі підпустить нас до плити.
— Принаймні яєчню вона дозволить нам спряжити, — зітхнула Тіна, кладучи в сумку шестеро яєць, півхлібини й шматок масла.
— І оце не забудь, — нагадала Ріта, засунувши до сумки пляшку червоного вина.
— Навіщо?
— Ковток вина додасть настрою, — криво посміхнулася до неї Ріта, задмухуючи свічку. — А наш суворий добродій голова — зрештою, всього-на-всього чоловік, правда ж? Чоловік, якому остогидла його кістлява коза.
Життя комунальної квартири поволі входило в нову колію. У ванній спершу помилася Леона, після неї — Тіна й Ріта, які потім нашвидкуруч повечеряли в кухні яєчнею. Міхал Роган не мав чого їсти, але йти додому, до батьків, йому не хотілось. Тіна намастила йому маслом дві товсті скибки хліба, й вони посідали, зсунувши в кутку вітальні два фотелі. Потім хлопець у піднесеному настрої монтував для молодої жінки музичну апаратуру, вчив поводитися з нею, згодом увімкнув тиху музику.
За низьким столиком на канапі перед вимкнутим телевізором сиділо подружжя Бімонів: Станіслав читав руду брошуру «Правил», а Леона демонстративно нудьгувала. За ними біля книжкової шафи стояла Ріта Недомова, вдаючи, ніби роздивляється книжки.
Леона зітхнула. Тепер почнуться вечори… Еда сьогодні вже не прийде… Він десь із Павлою в пітьмі… А Міхал починає впадати коло Тіни Трикової. Напевно, вдався в татуся. А Станіслав увесь час читає…
— Хоча б карти були, — мовила вона вголос.
— Я збігаю по карти, — швидко запропонувала Ріта, за хвилину принесла засмальцьовану колоду та ще й поставила на стіл пляшку червоного вина, — Якщо вже мусимо нидіти тут, то давайте будемо в доброму гуморі! — посміхнулася вона до Станіслава.
— Ей, ви, змовники, йдіть-но до нас! — покликала Леона Міхала й Тіну до столу.
— А в що гратимемо? — запитав Станіслав.
— Нас п’ятеро, значить, можна тільки в «жолики», — сказала Тіна.
— У «жолики» я востаннє грала, коли мені було дев’ять років, — презирливо сказала Леона.
— Грайте вчотирьох, а я спостерігатиму, — охоче поступилася Ріта, рушивши на кухню відкорковувати пляшку.
— Гратимемо в «канасту», — владно вирішила Леона. — Міхале, роздавай.
Гра була незлагоджена й ішла над силу. Станіслав грав надто серйозно (як робив усе), Тіну гра не розважила (чим потайки втішалася Леона), Міхал зворушливо намагався розвеселити Тіну, але «гостроту» грі все-таки додавала Ріта. Її життя пройшло в ресторанах, вона працювала офіціанткою, обслуговуючи клієнтів з ранку до ночі, й тут, у комуналці, швидко дала всьому лад: увімкнула відповідну музику і зробила інтимне освітлення, старанно доливала в келихи вино. Чемпіонка всіх картярських ігор, вона вміла для кожного знайти слівце (найліпші — для Станіслава), своїми фривольними жартами розсмішила гравців (усіх, крім Леони), і пляшка вина швидко спорожніла.
— Найкраще за все буде припинити гру, доки ми всі в доброму гуморі, — запропонував Станіслав, позираючи на годинник.