Моє сторіччя

1921

Любий Петере Пантер[15], я зазвичай не пишу читацьких листів, але мій наречений, який читає все, що трапляється йому під руку, нещодавно підсунув мені за сніданком, під пашотницю з вареним яйцем, кілька Ваших справді кумедних текстів, і я довго та щиро реготала з них, хоча зрозуміла не всі політичні натяки. Ви пишете дуже гостро, але при цьому завжди дотепно. Мені таке подобається. Тільки в танцях Ви нічого не тямите. Бо коли Ви пишете про те, що «шиммі танцюють із руками в кишенях», то це неправда, чесне слово. Так буває, коли танцюють ванстеп, або фокстрот. До речі, Горст-Еберґард — який, як Ви правильно пишете у своїй статейці, дійсно працює на пошті, але він не поштар, а просто обслуговує у віконечку; ми з ним познайомилися минулого року на танцмайданчику «Шиммі у Вальтера», — так от, він танцює зі мною шиммі з обома руками, причому відкрито і притискаючись. А минулої п’ятниці, коли всієї моєї тижневої платні вистачило лише на пару панчіх, але нам дуже кортіло десь розважитися, — можливо, я і є Ваша «фройляйн Пізенванґ», з якої Ви так дотепно підсміюєтеся, — ми з ним танцювали найновіший американський танець, чарльстон, на блискучому паркеті в Адміральському палаці, де відбувався конкурс із нагородами. Він — у позиченому фраку, я — у золотисто-жовтій спідничці вище колін!

Але нам ішлося не про гроші. Тут, пане Пантер, Ви помиляєтеся. Ми танцюємо лише для власного задоволення. Іноді навіть на кухні — під грамофон. Бо нам так хочеться. Танцюємо всюди. Бо це у нас усередині. Всюди. У животі, у плечах. Навіть в обох вухах, які в мого Горста-Еберґарда, як Ви правильно зауважили у своїй статті, таки стирчать. Бо насправді не має значення, шиммі чи чарльстон, — це рішення приймають твої ноги, воно визріває десь у нутрі, а потім пронизує тебе наскрізь. Такими хвилями, знизу вгору. Аж шкіра на голові свербить. Ми навіть трохи тремтимо при цьому і відчуваємо себе щасливими. А якщо Ви не знаєте, що таке щастя, — я маю на увазі щастя усвідомленої миті — то я можу давати Вам безплатні уроки на танцмайданчику «Шиммі у Вальтера», щовівторка і щосуботи.