Женоненависник
- Автор: Гюнтекин Решад Нури
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7639-7
- Переводчик: О. В. Кучма
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Женоненависник». Краткое содержание книги:
Розпещена стамбульська красуня Сара приїжджає у маєток свого дядька, де через місяць має відбутися весілля її двоюрідної сестри. Дівчина розважається, намагаючись привернути увагу і закохати в себе усіх чоловіків навкруги. Незабаром неподалік від маєтку отаборилися спортсмени. Серед них є один, на прізвисько Гомункулус, кого всі вважають женоненависником. Лише на нього не діють Сарині чари. Сара присягнулася у будь-який спосіб підкорити його серце і змусити на колінах благати про взаємність. Але вона навіть уявити не могла, чим обернеться її, на перший погляд, безневинна витівка...
Ферхан. То небезпека минула?
Сара. Минула. Мама післязавтра їде сама.
Ферхан. Це ж треба таке! А ти?
Сара. Це довго розповідати. Давай про це завтра поговоримо.
Ферхан. Ти що, я до завтра не дотерплю!
Сара. Ну тоді слухай. Минулого року батько мені писав: «У тому році обов’язково заберу вас в Ерзурум»... А ти ж знаєш, який він упертий... Військовий, звик, що як він сказав, так і буде. Мені ще з минулої осені це прямо пеком пекло, Ферхан. Що б я робила цього літа в Ерзурумі, та ще й в найкращу пору, коли весь Стамбул розважається?
Ферхан. Гаразд, але ж ти так любиш батька. Хіба ти не скучила?
Сара. Люблю, звичайно. Я ж не лукавлю, коли пишу в листах, як я за ним скучила... Але що ж поробиш, не можу я зараз залишити Стамбул...
Ферхан. Ну просиділи б ви в Ерзурумі три, ну чотири місяці. Не так уже й багато...
Сара (сміючись). П’ять хвилин — це теж небагато, правда? А спробуй-но скажи рибі: «Випірни з моря на п’ять хвилин — посидимо на пляжі... А потім знову повернешся!..» Я в Стамбулі — мов та риба в морі... Я без нього не можу. До того ж, була ще й інша небезпека. А що, якби батько сказав: «Раз ви вже приїхали, то залишайтесь і зимувати... До того ж погода починає псуватися». І що б я тоді робила? Дороги позаносить снігом, на гори спаде туман, батько в селямлику[4]гратиме з ад’ютантом у нарди, а ми з мамою в темній кімнаті з низькою стелею сидітимемо й слухатимемо, як вовки з шакалами виють... А я до того ж уявлятиму собі, як оце зараз Стамбул кружляє в шаленому вихорі розваг... Та не доведи Господи! Ми ж один раз на світі живемо... Я розумію, лягти в могилу після смерті, але за життя... Та ще й за такого, як у мене...
Ферхан. А ти не боїшся образити батька?
Сара. Ми з батьком дуже любимо одне одного... І якби я поїхала до Ерзурума, то це б, навпаки, тільки зашкодило нашій любові... Адже я б там нікого, крім батька, не бачила, і мені б швидко набридло. Зараз, коли я думаю про нього, коли згадую його миле обличчя, то відчуваю теплу ніжність. А в іншому разі я б її втратила. А потім би почала думати, що це через нього я змушена була залишити Стамбул, і потайки сердилася б на нього, зненавиділа б його. Врешті-решт, напевно, ми почали б сваритися; я б збунтувалася. Бачиш, Ферхан... Жахлива сімейна драма... (Сміється.) А так я залишилась у Стамбулі, і небезпека минула.
Ферхан. Не ображайся, Capo... Ти стаєш просто жахливою... Гаразд, а як же тобі вдалося вмовити батька?
Сара. Я ще з осені почала писати листи: «Я вже не можу, будь-що приїду». Батько став мене буквально вмовляти: «Зараз не можна, потерпи до літа. Залишилась дрібниця — якихось півроку». Так я глибоко переконала його в своїх добрих намірах, ба навіть у тому, що мені вже трохи набридло стамбульське життя. У листах я потроху скаржилася на здоров’я. Але в цьому питанні мені найбільше допомогли лікар Гайдар-бей і мама... Одного разу я мало не силоміць всадовила бідолашного Гайдар-бея за стіл і продиктувала йому листа про те, що в мене є невеличкі проблеми зі здоров’ям, і він не рекомендує мені цього року вирушати в тривалу подорож. Цього листа він начебто надіслав батькові потай від мене й мами... Та й мама була за те, щоб я залишилась...
Ферхан. А чому?
Сара. Звичайно, перш за все — заради мого здоров’я. Довелося розіграти для неї кілька маленьких сценок, аби вона побачила, що я не дуже добре почуваюся, погано переношу довгі подорожі, особливо морем. Одного разу під час поїздки пароплавом на Острови я трохи знепритомніла... Я ж дві ночі не спала — танцювала. А мама звернула це все на лодос... Але якщо подивитися з цього боку, то і мамі на руку, щоб я залишилась у Стамбулі, — тоді батько навряд чи протримає її в Ерзурумі більше трьох місяців...
Ферхан. Ну, то й добре, що ти залишаєшся в Стамбулі — я хоч буду з тобою часто бачитись.
Сара. Ну, так часто, як ти сподіваєшся, ми бачитись не зможемо, Ферхан... У мене намічається невеличка подорож, днів на тридцять-сорок.
Ферхан. Ти жартуєш.
Сара. Та хіба я стала б так невесело жартувати? На жаль, це правда... Слава Богу, хоч недалеко їду. В село’на березі Мармурового моря... Шість-сім годин пароплавом...
Ферхан. А що, неодмінно треба їхати?
Сара. Якби не треба було б, хіба я залишила б Стамбул? Я частково і від Ерзурума врятувалася завдяки цій подорожі. Ти ж знаєш, у мого дядька Риза-бея є великий оливковий гай... Він раніше проводив там два-три місяці на рік — і справам давав лад, і здоров’я поправляв. Після Перемоги[5] дядька потягло на сільське господарство. Тим більше що в Державній Раді[6] він уже не працював.
4
Чоловіча половина будинку.
5
Мається на увазі перемога в Визвольній війні 1919—1922 років.
6
Державна Рада — центральний дорадчий орган в Османській імперії, який функціонував у 1837—1922 роках.