Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » Невідоме Розстріляне Відродження
Невідоме Розстріляне Відродження - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Невідоме Розстріляне Відродження

Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:

Голодомор – не єдина трагедія українського народу. Друга не менша трагедія – знищення мозку нації, адже коли знищується мозок нації, то це веде до її жахливого занепаду. У біографічних довідках про авторів, твори яких увійшли до антології «Невідоме Розстріляне Відродження», не подано причин арешту та кримінальних статей, за якими їх судили: всі вони однакові – якщо не УВО (Українська Військова Організація), яка «ставила своєю метою організацію контрреволюційних повстанських сил», то «активна контрреволюційна діяльність, спрямована на повалення Радянської влади і встановлення української буржуазно-демократичної республіки», а то й зовсім безглузді – замах на членів уряду, праця на іноземну контррозвідку і т. д. Більшість прізвищ цих письменників невідомі ширшому колу читачів і майже усі твори, які увійшли до цієї антології, публікуються вперше після загибелі їхніх авторів. На читача чекають цікаві відкриття. Повість Петра Голоти «Алькеґаль» дуже нагадує легендарний твір Венедикта Єрофєєва «Москва-Пєтушкі», де герой перебуває у постійному контакті з алкоголем, переживаючи різні пригоди. У повісті Сергія Жигалка «Нарцис і Геркулан» героями стали двоє чортів. Повість Бориса Тенети «Гармонія і свинушник» була свого часу засуджена як наклеп на совєтську дійсність і заборонена. Антисовєтським виявилося також оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу», автор змушений був навіть каятися, що написав його. Читачеві цікаво буде також познайомитися з невідомими раніше поезіями Людмили Старицької-Черняхівської і рідного брата Василя Чумака – Миколи, фантастичним оповіданням Олекси Слісаренка та багатьма іншими творами, які не втратили своєї цінності й актуальності і в наш час.
1 ... 195 196 197 198 199 200 201 202 203 ... 406
Перейти на страницу:

«Сріблить місяць мури, ґрати…»

Сріблить місяць мури, ґрати, Вже пора б лягати спати, Та, мабуть, сон, Що дрімав коло вікон, Пішов кудись гуляти. Хай гуляє – буду ждати Та дивитись через ґрати. Усе мовчить, Тільки зірка маячить. Вона не може спати. Сестро мила, ясна зоре. Кинь порожні ті простори, Прилинь до ґрат. Будем тихо розмовляти, Аж поки сон не зборе.

«Конають дні…»

Конають дні… Довгі, сірі, одноманітні. Нудні… Сьогодні, як учора, завтра, Як сьогодні… І так без кінця… За моїми мурами широко розляглося широке місто, камінь, бетон і залізо то там, то тут. У небо встромилися високі чорні димарі з розпатланими сизими чубами. А там… далеко, далеко – за дахами й димарями видно поле широке, без краю, а над ним, як сіра ковдра, повисло небо. Ревуть гудки, вигукують паровози, гудуть авто, повітря розтинають літаки, але людей мені не видно. Знаю: як комахи, вони густо запруджують вулиці, вокзали, вагони, ударно працюють на фабриках і заводах, але мені їх не видно. Не видно… Сірий бетон та кам’яні громади сховали їх у своїх глибоких пащах. Дахи закрили вулиці, проулки, майдани. Велике місто безлюдне, мертве, як пустеля. Ні, як велике гробовище, з великими кам’яними надгробками.

«То не грім стугонить…»

То не грім стугонить І не вихор шумить У безкрайому полі. То я мчусь на коні, В блискавичнім вогні Із неволі до волі. Дикий кінь вороний, Як той змій степовий, Розпустив свою гриву. І хутчій за орла Він летить, як стріла, Без угаву й уриву. Летимо у той край, Що здається за рай, У країну свободи: Де немає мечів, Де нема палачів, Де щасливі народи. Через ріки і ліс Мене кінь переніс.
Перескочили й море. Та куди б не зайшли, Ми усюди знайшли Лише рабство та горе. І мій кінь зупинивсь, Навкруги подививсь, Землю б’є копитами: – Що робить, що казать! Чи ще далі скакать, Чи лишатись рабами! – Якщо бути рабом, Краще смерть нам обом Чи в пустелі, чи в полі. Що нас жде – не минать, Все одно – помирать. Так помрем же на волі! І помчався мій кінь, Наче блискавки тінь, Через гори і скелі — Або волю знайти, Або прахом лягти У безлюдній пустелі.

Пісня в’язня

Ой, здобув я собі хату, Хату на помості. Прийди, прийди, милий тату, Та до мене в гості.
Прийди, брате, прийди сестро, І ти, рідна мати, Буду радо дожидати Та ще й шанувати.
Ой поставлю перед вами Сирої водиці. А на ґрати положу я Шматок паляниці.
Пийте, їжте та гуляйте, Тільки не огудьте. Дрібком солі заїдайте Та й здорові будьте!
Як ітимете додому, Буду проводжати; Через ґрати у віконце Буду виглядати.
Поклоніться ви низенько Сусідці близенькій, Перекажіть моїй милій Дівці молоденькій:
Як настане темна нічка, Хай не виглядає. Під явором у садочку Хай не дожидає —
Як ті хмари громовії Розійшлися різно, Вже не зійдемося знову Ні рано, ні пізно.
1 ... 195 196 197 198 199 200 201 202 203 ... 406
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)