Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
Крім того, їм бажано було, щоб фюрер не мав справжньої уяви про воєнну міць СРСР, бо це могло трохи притупити його войовничий запал по відношенню до більшовизму. Тим більше, що зарубіжні компаньйони німецьких магнатів часом поблажливо йшли на значні поступки, твердо надіючись на те, що гітлерівська Німеччина, здійснивши похід на Схід, створить найсприятливіший грунт для процвітання корпорацій, що злили свої капітали і політичні сподівання.
І Вільгельм Канаріс за послуги агентурної інформації, виявлені йому німецькими магнатами, розплачувався тим, що інформував фюрера в обумовленому напрямку і дусі.
Що ж до Гейдріха, то на його долю випала розвідка в середині країни, чим він і займався успішно, у всеозброєнні свого досвіду.
Менш вдало Гейдріх конкурував з Канарісом в галузі розвідки і контррозвідки за рубежем, не маючи для цієї мети таких цінних кадрів, як його суперник.
Для одержання відомостей з іноземних політичних кіл Канаріс користувався послугами найродовитіших аристократичних родин рейху, чиї імена були записані в готському альманасі — племінному довіднику титулованої знаті.
Щоправда, тут йому доводилося вдаватися до величезних вилучень із секретного фонду абверу в західній, стійкій валюті. Але такі витрати завжди були виправдані.
Ці люди з гучними титулами навіть коли й не займали офіційних державних постів, уміли, зустрічаючись в інших крайніх: і такими, як самі, з вільною недбалістю, нібито між іншим, вивідувати найважливіші політичні секрети. Цим секретам у так званому вищому товаристві надавалося значно менше значення, ніж родинним таємницям, що зачіпали честь іменитих родин.
Особливий хист у цій галузі проявив, наприклад, князь Гогенлое.
А хіба не безцінні були послуги французького маршала Петена? Ще будучи французьким послом у Мадріді, він систематично інформував Франко про стан французьких збройних сил, твердо впевнений у тому, що це негайно стане відомо Гітлерові і старання інформатора не буде забуто.
А знаменитий американець Чарльз Ліндберг — поклонник фюрера, прийнятий у Лондоні з розкритими обіймами!.. Оцей національний герой США з рабською запопадливістю докладно повідомляв німецьких друзів про можливості повітряного флоту як Америки, так і Великобританії.
А послуги Ватікану…
Так, Канаріс міг дозволити собі удавати освіченого гурмана, покровителя мистецтв, ніжного любителя такс, дивака, що розважається грою на флейті, вирощує в оранжереї рідкісні тропічні рослини, і, вдягнувши фрак, приймати на своїй заміській віллі агентів з такою урочистістю і шанобливістю, якої заслуговують особи вищої знаті і володарі німецької промисловості.
І хоч сферу діяльності між Гейдріхом і Канарісом було офіційно поділено: Канаріс займався розвідкою іноземною, Гейдріх — розвідкою в середині країни, — обидва вони прагнули залізти у мисливські угіддя один до одного.
Гейдріх — з метою стежити за абвером, Канаріс — з метою зібрати якомога більше бруду, якомога більше потрібних йому відомостей про тих, хто входив у правлячу кліку, щоб тримати їх в разі потреби на прив'язі.
І кожен у цій конкурентній боротьбі намагався піймати другого, видати, щоб прибрати господарство загиблого до своїх рук.
Після сімейної партії в крокет Канаріс і Гейдріх, залишивши дружин у садку, пішли в кабінет, щоб побалакати на самоті, поки подадуть обід.
Гейдріх, навіть граючи в крокет, не наважився розстебнути ґудзики на кітелі.
Він, як завжди, був суворо підтягнутий і, якщо програвав, стискав вузькі губи так, що вони біліли.
Канаріс, навпаки, недбало ставився до свого туалету й, програючи, вмів так захоплюватися, так радіти успіхові противника, що тому мимоволі ставало прикро: чи варто так старанно прагнути до перемоги заради того тільки, щоб зробити приємність своєму партнерові?
Гейдріх коротко розповів Канарісові про одержаний ним рапорт, в якому сповіщалося, що в одній з розвідувальних жіночих шкіл абверу курсантка посягнула на життя співробітника гестапо.
— Знаю, — ліниво сказав Канаріс. — Істеричка. — І зазначив застережливо: — Якщо наші хлопці не бачать різниці між відомими будинками й моїми школами і поводяться там негідно, не мені, а вам слід закликати їх до порядку. — І єхидно додав: — Власне кажучи, у вас більше досвіду роботи з жіночою агентурою. Коли ви були начальником таємної карної поліції, берлінські вуличні професіоналки нібито становили найнадійнішу вашу сітку? А тут матеріал іншого порядку. У цих, напевне, ще не зжиті деякі поняття про жіночу честь.