Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
Після розкішної вечері й такої ж розкішної випивки, щоб запобігти залицянням, які зачіпали її жіночу й офіцерську гідність, капітан Ауфбаум, вибравши момент, люб'язно пропонувала гостеві, що настроївся легковажно, переглянути особові справи її курсанток, в яких були фотографії. Якщо увагу гостя приваблювала чиясь справа, вона говорила, що додаткові відомості той може дістати безпосередньо від курсантки, яка цікавить його, і наказувала викликати її в кімнату, спеціально призначену для інспектуючих чинів абверу.
Цей спосіб капітана Ауфбаум уникати фамільярничання старших за званням чи за посадою офіцерів викликав обурення і протести її заступника. Але пояснювалися вони не стільки міркуваннями моральними, скільки найнегіднішими ревнощами.
Розуміючи це, капітан Ауфбаум суворо відчитувала її ї наказувала:
— Лейтенанте, струнко! Кругом марш!
І лейтенант Нюрка змушена була скорятися священним правилам армійської дисципліни, такої ж неухильної в абвері, як і в частинах вермахту.
Вільгельм Канаріс, син директора Рурської металургійної фірми, вилощений офіцер крейсера «Бремен», набув на цій плавучій базі німецької розвідки спеціальність, що привела його зараз до високої посади начальника абверу.
Канаріс вважався людиною світською, часом схильною до абстрактних філософських розмірковувань, до яких він вдавався, аби не висловлюватися прямо і ясно.
Його дружба з начальником гестапо Гейдріхом, теж колишнім офіцером крейсера «Бремен», але звільненим і флоту за порочні нахили, грунтувалася не на юнацьких згадках.
Обидва вони мали всі підстави боятися, зневажати, ненавидіти один одного.
Керуючись своєрідною сміливістю, змішаною з підступництвом, вони віддали перевагу видимості дружби, ніж одвертій ворожнечі, промацуючим сутичкам на короткій дистанції, ніж бою на довгих, та незалежно від дистанції ці сутички були однаковою мірою обопільно небезпечні.
Найбільш вдалі розвідувальні операції Канаріс завжди проводив, спираючись на ділові кола німецьких промисловців. Використовуючи свої міжнародні зв'язки, вони досить охоче й успішно виконували розвідувальні доручення абверу, що збігалися з економічними інтересами німецьких концернів. Тим більше, що, окрім усього іншого, концерни мали свої власні спеціальні розвідувальні відділи, які були на бюджеті фірм.
Найціннішу для фюрера інформацію Канаріс одержував з вуст тих осіб, які правили німецькою промисловістю і водночас були компаньйонами таких самих могутніх магнатів США, Англії, Франції.
Цей обопільний обмін ділових людей діловою інформацією тільки вкрай нетактовна і невихована людина могла б назвати шпигунством, що завдає шкоди безпеці країн, громадянами яких вони вважалися. Але так чи інакше казкові міцні дивіденди були їм за всіх умов забезпечені, навіть у тому разі, коли між цими країнами виникне війна.
Природно, що директорів найбільших німецьких фірм, які поверталися із зарубіжних прогулянок, Канаріс не розглядав як вульгарних агентів і не платив їм із спеціального секретного фонду абверу за їхні розвідувальні послуги. Навпаки, вони самі з готовністю пропонували винагороду для імперських міністрів, маршалів і фельдмаршалів з тим, щоб ті форсували воєнні замовлення німецьким концернам. Крім того, директори хотіли одержати відповідні субсидії, щоб швидше почати випуск продукції по патентах, добутих у зарубіжних компаньйонів, підприємства яких також виконували воєнні замовлення своїх урядів.
Так, наприклад, зовсім братні комерційні зв'язки встановилися між німецькою фірмою «Карл Цейс» і американською «Бауш енд Ломб», І на догоду шановному партнерові американська фірма відмовила союзній державі — Англії, коли та попросила виконати замовлення на воєнну оптику.
Як відомо, збудовані в Німеччині заводи «Оппель», що випускають воєнну продукцію, — власність американської «Дженерал моторс».
Що ж до Гуго Стіннеса — володаря Руру, то він завбачливо створив за океаном фірму «Гуго Стіннес індастріс корпорейшн» (Нью-Йорк). В Англії, в центрі Глазго, височіла будівля з вивіскою «Гуго Стіннес лімітед». Слід зазначити, що в період найрозгнузданішого расизму в Німеччині німецькі магнати ставали, так би мовити, вище всяких забобонів і вступали в тісні не тільки фінансові, але й родинні зв'язки з такими можновладними іноземними родинами, жодна з яких не змогла б пройти навіть найпоблажливішої перевірки в расовому чистилищі рейху.
Для підхльостування Гітлера в його агресивних планах. рурські промисловці були зацікавлені в деякому перебільшенні відомостей про воєнну міць США, Англії, Франції. Фінансуючи воєнне виробництво, використовуючи всі засоби фашистського терору в середині країни, вони сподівалися цілком паралізувати невдоволення робітничих мас.