Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
Потім курсанток одвозили в Центральну школу, де протягом ще одного місяця вони проходили підготовку разом з чоловіками — кожна з своїм напарником.
Командування «штабу Валі» вважало доцільнішим використовувати як радистів жінок, а не чоловіків. Бо чоловік призовного віку, що довго живо на одному місці, швидше може викликати підозру, ніж жінка, яка може видавати себе за біженку з окупованих німцями областей або за евакуйовану і навіть викликати цим співчуття до себе місцевого населення.
Контингент курсанток вербувався з таборів і тюрем, де співробітники СС і гестапо піддавали їх підготовчим випробуванням. Після цього, взявши відповідну підписку, їх, як правило, привозили в школу геть побитих, і начальникові охорони, що привозив майбутніх курсанток, доводилося кожного разу запевняти капітана Клару Ауфбаум: компетентна медична експертиза дала довідку, що привезена (чи привезені) не має тяжких пошкоджень життєво важливих внутрішніх органів і обов'язково виживе.
Абвергрупи, поліція, німецькі комендатури, що діяли в окупованих районах, також сприяли школі, посилаючи їм кадри, вже перевірені в них на роботі.
Ці привілейовані особи прибували не стільки з охороною, скільки з супроводом. Вигляд у них був досить непоганий, одягнені вони були пристойно і спочатку трималися розв'язно. Але капітан Ауфбаум своєрідним способом швидко давала їм зрозуміти, що тут не будинок розпусти, а розвідувальне училище із суворішим, ніж навіть армійський, порядком.
Сама капітан Ауфбаум, щоправда, ніколи особисто не застосовувала фізичних методів виховання.
Для цієї мети була спеціальна людина — помічник начальниці школи по політичній частині лейтенант РВА, що гордовито іменувала себе Інгою Ратміровою, хоч озивалася й на ім'я Нюрка, — кремезна, широкоплеча, з гладким кирпатим задом, затягнутим у бриджі, коротко підстрижена, і рівною чілкою на низькому лобі й коричневими, прокуреними зубами. У неї були чоловічі манери і чоловічі звички.
Професіональна криміналістка, великий знавець тюремних і табірних законів, вона ще в тюрмі подала прохання послати її на фронт і була послана у військову частину санінструктором. І коли потрапила в полон, німецькі солдати виявили в її санітарній сумці силу-силенну ручних годинників, портсигарів, зім'яті пачки грошей.
Її мало не забили на смерть: так обурив солдатські почуття цей промисел. Але гестапівці побачили в ньому найкращий доказ її безперечної корисності для рейху. І мародерку спочатку врятували від розправи, а потім з чудовими рекомендаціями переправили в тил служити у формуванні РВА.
Жінки, що прибували з окупованих районів, вже мали досвід у співробітництві з німцями і вмінні зав'язувати з ними зв'язки, й до того ж вони не втратили фізичного здоров'я. Тому вони давали рішучу відсіч Нюрці, коли та пробувала проявити деякі свої специфічні нахили, але деяких змучених і знесилених катуваннями і допитами в тюрмах гестапо дівчат вона, удаючи, ніби турботливо доглядає їх, примушувала коритися їй.
Сама капітан Ауфбаум відзначалася високоморальною поведінкою, незважаючи на те, що їй було за сорок і завдяки гігієнічному способу життя мала дуже моложавий вигляд. І мундир пасував її фігурі, і її гостроносе, з пташиним профілем лице було свіжим, і на високій шиї жодної зморщечки.
Деякі літні, статечні офіцери абверу були не від того, щоб зав'язати з нею необтяжливі приємні стосунки, на крайній випадок навіть подружні, але вона мужньо відхиляла всі домагання, оскільки вважала аморальним виходити заміж при живому чоловікові. А короткочасні легкі зв'язки — це було нижче за її гідність.
Порочні Нюрчині нахили викликали в неї природне почуття гидливості. Та, в душі побоюючись цієї здатної на все криміналістки, яка інколи розлючено шаленіла, капітан Ауфбаум обмежували протести з приводу непристойної поведінки свого заступника по політичній частині тим, що з холодною і жорстокою ненавистю переслідувала курсанток, до яких прихильна була Нюрка.
За найменший проступок вона відправляла їх у концтабір. А якщо проступок був серйозний, то одсилала в підрозділ СС, розташований неподалік од школи. Ліквідаційними операціями цей підрозділ займався в районі сміттєвого звалища, навколо якого були вкопані стовпи з написами «Заборонена зона», звичні для місць, де відбувалися страти.
Коли до школи з господарчою, фінансовою чи учбовою інспекцією приїздили офіцери абверу, капітан Ауфбаум зустрічала їх дуже гостинно. І сама керувала в таких випадках приготуванням обідів і вечер, щоб побалувати гостей домашніми стравами. Ще в Донбасі вона навчилася робити чудові настоянки з різних ягід і захоплювала своєю майстерністю приїжджих.