Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Водночас принципова відмова від використання старих фахівців спричинила постійну нестачу кваліфікованих суддівських кадрів, подолати яку вдалося лише наприкінці 50-х років. Брак кваліфікації тривалий час підмінявся відданістю інтересам революції, класовим підходом і революційною правосвідомістю. Вимога обов’язкової юридичної освіти кандидатів на посаду судді була закріплена в законодавстві лише в 1989 р.

Формування радянського судоустрою на перших порах відбувалося доволі стихійно, але з часом шляхом спроб і помилок сформувалася більш-менш стала модель радянського правосуддя, яка включала підсистему судів загальної компетенції (суди «першої ланки» в містах і районах, обласні суди, Верховні Суди союзних республік і Верховний Суд СРСР), відносно автономні спеціальні суди (революційні, воєнні, транспортні та інші трибунали), спеціалізовані судові органи (трудові, земельні, дисциплінарні та інші суди, а також державний арбітраж), громадські суди (третейські суди, суди честі, товариські суди), а також органи позасудової репресії з квазісудовими повноваженнями. Кількість спеціальних судів поступово зменшувалася, але ВТ функціонували аж до розпаду СРСР у 1991 р.

Історія відносин СРСР і союзних республік демонструє постійну тенденцію до централізації судової системи. Зворотна тенденція до децентралізації почала виявлятися лише в роки «відлиги» й помітно посилилася напередодні розпаду Союзу РСР.

Від імені держави керівництво судовою діяльністю здійснювали центральні та місцеві органи юстиції. При цьому ця функція спочатку передбачала формування суддівського корпусу, матеріальне та інше забезпечення судів, деякі контрольні та наглядові повноваження і, головне, спрямування діяльності судів через визначення загальних засад судової політики та її конкретних пріоритетів у певні історичні періоди. У післявоєнні роки органи юстиції піддаються нищівній критиці та навіть скасовуються на початку 60-х років з одночасним покладанням відповідних функцій на вищі ієрархічні ланки судової системи. У 70-х роках відновлюється діяльність Міністерств юстиції СРСР і УРСР та місцевих органів юстиції. На них тепер покладається лише «організаційне керівництво судами» у строго визначених законодавством формах і з прямою забороною порушувати суддівську незалежність у відправленні правосуддя. А в часи перебудови відповідна функція органів юстиції тлумачиться вже як «організаційне забезпечення» діяльності судів.