Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет

У квітні 2014 року ситуація в місті почала змінюватися на користь проукраїнських груп. Як зауважував журналіст Денис Казанський, «сепаратисти в Харкові — невеликі нелегальні угруповання, які не мають реальної сили та масової підтримки людей»[1324]. Вирішальну роль у перемозі над російськими посіпаками відіграла активна позиція молоді Харкова, зокрема «ультрас» — футбольних фанів, у середовищі яких, зокрема, зародилася і стала популярною пісня, що безсоромно ганьбила Путіна[1325]. Ці молоді фани відрізнялися від типових учасників Євромайдану, оскільки не боялися силового протистояння із проросійськими зловмисниками та міліцією. Уболівальники, студенти, а пізніше українські націоналісти з батальйону «Азов» (на чолі з харків’янином Андрієм Білецьким) об’єдналися із проукраїнськи налаштованими людьми різного віку, щоб вийти на вулиці міста й виступити проти російських націоналістів. У кожному районі міста утворилися підрозділи самооборони, до яких увійшли військові у відставці, — чимало з них пізніше приєдналися до добровольчих батальйонів у зоні АТО. У травні 2014 року проукраїнські групи в Одесі та в інших ключових містах на сході та півдні України також вийшли на передній план, витіснивши з публічного простору проросійські «Оплот», «Родину», «Російський блок» та сталіністську «Боротьбу» і змусивши їх піти у підпілля або втекти на окуповану частину Донбасу.