Необхідні речі
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 9786171290396
- Переводчик: Владимир Куч
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Необхідні речі». Краткое содержание книги:
Обережно! Ненормативна лексика!
У форматі PDF A4 збережений видавничий макет книги. (В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.)
Еліс нагиналася над столом, гортаючи повідомлення, і Френк стишив голос. Еліс любить придовбатися, коли йдеться про жарти, які бодай трішки непристойні.
– Ну? – Тепер уже настала черга Брайона пошкіритися.
– Так от. Він дуже засмучений. Каже лікареві: «Слухайте, блін, це найкраще, на що ви здатні? Хіба нема якогось варіанта визначити, що ж у неї конкретно?»
Еліс вибрала два рожеві бланки сповіщення й вирушила з ними в кабінет директора. Вона дійшла до одвірка, де й остовпіла, ніби наштовхнулася на невидиму стіну. Жоден з усміхнених білих і середніх років мешканців маленького міста цього не помітив.
– «Звісно, це легко, – каже лікар. – Вивезіть її миль на двадцять п’ять у ліс і там залиште. Якщо знайде дорогу назад, більше її не їбіть».
Брайон Макґінлі отупіло роззявився на боса, а тоді вибухнув щирим іржанням. Директор Джуетт приєднався. Вони реготали так голосно, що обидва не почули, як Еліс уперше покликала Френка. Вдруге з цим проблем не було. Вдруге вона ледь не пропищала його ім’я.
Френк кинувся до неї.
– Еліс? Що…
А тоді він побачив що, і його наповнив жахливий безживний страх. Слова зникли. Він відчув, як на шкірі мошонки повигулькували сироти, яйця ніби намагалися втягнутися назад туди, звідки з’явилися.
Журнали.
Таємні журнали з нижньої шухляди.
Вони були розкидані по всьому кабінеті, ніби кошмарне конфеті: хлопчики в уніформі, хлопчики на сінниках, хлопчики в солом’яних капелюхах, хлопчики на конях-качалках.
– Мати рідна, що це таке?
Голос, хрипкий від жаху й зачудування, пролунав ліворуч від Френка. Він повернув голову в той бік (сухожилля в шиї заскрипіли, ніби іржаві пружини захисних дверей) і побачив, як Брайон Макґінлі витріщається на навіжений розсип журналів. Очі в нього ледь не вивалювалися з орбіт.
«Жарт, – спробував вимовити Френк. – Чийсь дурний жарт, оце й усе, то не мої журнали. Ви подивіться на мене, і зрозумієте, що такі журнали ніяк не… ніяк не можуть зацікавити чоловіка… чоловіка мого… мого…»
Його чого?
Він не знав, та це й не мало жодного значення, бо він втратив здатність говорити. Зовсім утратив.
Троє дорослих стояли в шокованій тиші, наставляючись на кабінет директора школи Френка Джуетта. Журнал, що ризиковано балансував на краю крісла для відвідувачів, залопотів сторінками від вихору теплого повітря, що ввірвався крізь напівпрочинене вікно, і впав на підлогу. Обкладинка обіцяла «грайливих молоденьких хлопчиків».
«Жарт, так, я скажу, що це чийсь жарт, але чи вони мені повірять? А якщо шухляду виламали? Якщо так, вони повірять мені?»
– Місіс Теннер? – запитав дівчачий голос позаду них.
Усі троє – Джуетт, Теннер, Макґінлі – винувато розвернулися. Позаду стояло двоє восьмикласниць у червоно-білих костюмах чирлідерок. Еліс Теннер і Брайон Макґінлі майже одночасно поворухнулися, щоб прикрити вид у кабінет Френка (сам Френк Джуетт наче приріс до підлоги, скам’янів), але зовсім трішки запізнилися. Чирлідерки вибалушили очі. Одна з них – Дарлін Вікері – прикрила долонями свій маленький рожевий ротик і, не вірячи власним очам, перевела погляд на Френка Джуетта.
Френк подумав: «Чудово. Завтра до обіду всі в школі знатимуть. Завтра до вечері знатиме все місто».
– Дівчатка, вийдіть, – наказала місіс Теннер. – Хтось влаштував містерові Джуетту прикру капость – дуже прикру капость, – і я вам забороняю будь-кому про це розповідати. Зрозуміли мене?
– Так, місіс Теннер, – сказала Ерін Макевой.
Через три хвилини вона розповідатиме своїй найкращій подрузі Донні Бойло, що кабінет містера Джуетта оздобили фотографіями хлопчиків з масивними металевими наручниками і це єдиний їхній елемент одягу.
– Так, місіс Теннер, – сказала Дарлін Вікері.
Через п’ять хвилин вона розповідатиме своїй найкращій подрузі Наталі Пріст.
– Пішли, – промовив Брайон Макґінлі. Він намагався зробити голос жвавим, але той усе одно був густо просочений шоком. – Пішли-пішли.
Дівчата чкурнули геть, майнувши спідничками над міцними колінами.
Брайон повільно повернувся до Френка.
– Думаю… – почав він, але Френк не звернув уваги.
Він повільно, ніби вві сні, увійшов у свій кабінет. Зачинив двері з табличкою «ДИРЕКТОР» акуратними чорними літерами й почав повільно підбирати журнали.
«Може, просто даси їм письмове пояснення?» – кричала одна частина розуму.
Він проігнорував цей голос. Глибша частина, примітивний голос виживання, також говорила – що зараз він найвразливіший. Якщо поговорить з Еліс чи Брайоном зараз, якщо спробує пояснити, то його повісять, як Амана[128].
128
Персонаж Старого Завіту, якого повісили за злочини проти єврейського народу. Детально історія описана в Книзі Естери.