Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
За кількістю «патентованих» учених (академіків, професорів, докторів, кандидатів наук) ми на першому місці в Європі, а то й в усьому світі. Тисячі академіків і членів-кореспондентів (усіх «різновидів» академій), понад 10 тисяч професорів і докторів наук, 100 тисяч «доцентів з кандидатами» (як співав В. Висоцький), тисячі «заслужених», «видатних», не кажучи вже про «відомих». Здавалося б, яка потужна еліта! Але де наші Нобелівські лауреати? Де наукові відкриття (за десятки років жодного наукового відкриття міжнародного стандарту)? Якщо вимірювати екстенсивними показниками (кількість кадрів, інститутів, журналів тощо), то наша наука на початку 90-х років не поступалася німецькій. А за реальною віддачею ми програвали Німеччині приблизно в 100 разів. Невже українці в 100 разів дурніші за німців? Ні, цей соціально-ідіотський факт пов язаний з неповноцінністю наукової еліти і наукових організацій.
А візьмемо письменників. Скільки їх у нас! Не менше, ніж у Франції. Наші будинки завішані меморіальними дошками з написами «видатний», «відомий», «заслужений». А де ж духовні лідери нації — живі чи мертві? В останні роки йде хвиля зміни вивісок. Був, наприклад, педінститут, досить посередній. Ні, давайте назвемо університетом. Був політех, і непоганий. Ні, назвемо технічною академією. Звучить! Звучить-то звучить, а який сенс? Україна зараз на першому місці в Європі за кількістю академій і університетів — елітних закладів культури, а по суті, елітних вивісок.
Панове, чи не пора серйознішати? Адже ми видаємося смішними. Погляньмо на списки заслужених діячів науки чи лауреатів наукових і літературних премій. Роботи, за які давали і все ще дають премії чи звання, соромно показувати людям, їх і не показують.
Усе це позбавляє нас справжніх інтелектуальних і духовних лідерів, а без них нація не може реалізуватися.
Перша причина такого становища пов'язана з законами, соціальними механізмами і мораллю тоталітарного режиму, коли підтримувалися лише ті, хто виправдовував існування більшовицької системи. Про це сказано немало, і ми не будемо повторювати. Тим більше, що це — в минулому.
Друга причина криється у нашому менталітеті — небажанні називати речі своїми іменами. Чесно визначати «хто є хто». А без цього немає ні наукового співтовариства, ні будь-якого іншого творчого колективу. А є болото чи «банка з павуками», де не зрозумієш, хто геній, а хто нездара. Українцям, як зазначав письменник Б. Грінченко, притаманні три риси: перша — ми завжди до когось приєднуємося; друга — робимо завтра те, що можна зробити сьогодні; третя — поїдаємо себе раніше, ніж нас з'їдять інші…
Нарешті, третя причина, яка заважає нам сформувати сильну еліту, але про яку ми чомусь не згадуємо. На неї вказував М. Драгоманов і називав її «національщиною». Відомо, що саме за це, за активний протест проти «національщини» в оцінці діячів культури, М. Драгоманова «прибрали» з Київського університету і змусили працювати за кордоном. Але він, підгледівши головну слабкість української культури в «націо-нальщині», був правий. Активна прихильність письменника, артиста чи вченого до України ще не є свідченням його геніальності, таланту. І не варто такого йменувати «великим» чи «відомим». Цим ми надто шкодимо собі.
Адже про націю судять по її «героях» — людях, яких вона сама висуває у «великі», «відомі», «геніальні». І якщо нація виставляє на ролі геніїв і талантів сіренькі особистості, то, питається, хто ж у неї ходить в «нормальних»?
Підсумовуючи, назву п'ять парадоксів, притаманних тільки українцям.
Перший. Історичне призначення українця і його символ — Хлібороб Світу. Дві третини кращих світових чорноземів у нас. І попри все ми… веземо зерно із-за кордону, щоб годувати худобу.
Другий. «Патентованих» вчених, письменників, інших діячів культури (що мають вчені ступені, різні почесні звання, членство у творчих спілках) у розрахунку на 10 000 жителів маємо втричі більше, ніж у будь-якій європейській країні, а справжньої інтелектуальної продукції видаємо десь на рівні Чилі чи Аргентини [Див.: Зеркало недели. — 1996. —12 октября].
Третій. У нас, на відміну від інших країн, вищі кола інтелектуалів — вчені вищої кваліфікації, письменники — становлять чи не найбідніший соціальний прошарок.
Четвертий. В Україні кількість «начальників» різного рівня — керівників, державних службовців, різного роду чиновників — у 4–5 разів більше (на 10 000 жителів), ніж у США чи Японії. Витрати на управління зростають дуже швидко, а так званий коефіцієнт керованості економікою безперервно знижується.