Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
Роланд підвів погляд і вперше після смерті Джейка всміхнувся.
— Так, — кивнув він. — Троянда.
Майже двадцять хвилин вони їхали, не зронивши ні слова. Айрін зупинилася біля маленької крамниці за межею Бриджтона і заправилась бензином: МОБІЛ — цю марку Роланд упізнав, бо вже бачив її у своїх мандрах. Коли вона пішла в крамницю розплатитися, він підвів погляд на los ángeles, що мирно і рівно пливли небом. Шлях Променя, і Променя вже зміцнілого, якщо тільки то не була гра його уяви. Але навіть якщо так, це не мало значення. Промінь зміцніє — це або вже сталося, або станеться невдовзі. Їм вдалося його врятувати. От тільки радості від цього Роланд не відчував.
Коли місіс Тасенбаум вийшла з крамниці, в руках у неї була сорочка, схожа на натільну білизну, з зображенням воза-фургона — справжнього воза-фургона, — довкола якого йшли слова. Він зміг розібрати лише слово «МІСТА», і більш нічого. Запитав у неї, що означають ці слова.
— ДНІ МІСТА БРИДЖТОНА, З 27-ГО ДО З0-ГО ЛИПНЯ 1999 РОКУ, — прочитала Айрін. — Насправді не має значення, що тут написано, головне, щоб груди прикривало. Рано чи пізно нам потрібно буде десь зупинитись, а в цих краях ходить приказка: «Без сорочки й черевиків не обслуговуємо». Чоботи у тебе геть зношені, але в більшість закладів тебе в них пропустять. Але з голим торсом? Ні-ні, нізащо. Пізніше я куплю тобі кращу сорочку, з комірцем, і якісь пристойні штани. Ці джинси такі брудні, що, мабуть, стоять. — Помітно було, що в ній точилась якась коротка (але запекла) внутрішня суперечка, яка скінчилась тим, що Айрін випалила: — У тебе, як я бачу, щось із два мільярди шрамів. І це лише на відкритих частинах тіла.
Це питання Роланд залишив без відповіді.
— У тебе є гроші? — спитав він натомість.
— Я взяла триста доларів, коли їздила додому взяти машину, і ще тридцять-сорок у мене було з собою. А ще кредитні картки, але твій друг-небіжчик просив, наскільки буде змога, користуватись готівкою. Доти, поки ти не підеш далі сам, якщо це буде можливо. Він сказав, що тебе можуть шукати люди. Він їх назвав «ницими».
Роланд кивнув. Так, ниці його шукатимуть обов’язково, і після всього, що він та його ка-тет наробили, щоб зруйнувати плани їхнього господаря, вони вдвічі сильніше хотітимуть мати його голову. Бажано настромлену на палю і щоб з неї курився дим. А також голову сей Тасенбаум, якщо дізнаються про неї.
— Що ще сказав тобі Джейк? — запитав Роланд.
— Що я маю відвезти тебе у Нью-Йорк, якщо ти не будеш проти. Сказав, що там є двері, які приведуть тебе до місця, що називається Фейдег.
— Було ще щось?
— Так. Він сказав, що непогано було б тобі сходити ще в одне місце, перш ніж ти скористаєшся дверима. — Вона нерішуче глянула на нього скоса. — А що, є таке місце?
Поміркувавши над цим, Роланд кивнув.
— А ще він розмовляв з собакою. Це виглядало так, наче він віддавав собаці… накази? Вказівки давав? — Вона з сумнівом глянула на нього. — Могло таке бути?
Роланд думав, що могло. Жінку Джейк міг лише просити. Що ж до Юка… принаймні це пояснювало, чому шалапут не лишився біля могили, хоч як йому цього могло хотітися.
Якийсь час вони їхали мовчки. Дорога вливалася в трасу, на якій було значно більше легкових машин і вантажівок, що з великою швидкістю мчали багатьма смугами. Біля пропускного пункту жінці довелося зупинити машину і заплатити за в’їзд. Плату брав робот, у якого замість руки був кошик. Роланд подумав, що зараз засне, проте, коли заплющив очі, побачив обличчя Джейка. Потім Едді, з непотрібною пов’язкою на лобі. «Якщо я бачу їх, щойно заплющивши очі, — подумав він, — якими ж тоді будуть мої сни?»
Він розплющив повіки й спостерігав, як Айрін повела машину вниз рівним пандусом і влилася в потік транспорту. Він нахилився й подивився у небо через вікно на своєму боці. Хмари, los ángeles, пливли в той самий бік, куди прямували вони. Поки що їх вів Шлях Променя.
— Містере? Роланде?
Айрін здалося, що він спить з розплющеними очима. Але він повернувся до неї у сидінні пасажира, тримаючи руки на колінах, здорова рука прикривала скалічену, приховувала її. Вона подумала, що в житті не бачила людини, яка б настільки недоречно виглядала в «мерседесі». Чи взагалі в автомобілі. А ще подумала, що ніколи не бачила людини, яка мала б настільки змучений вигляд.
Але він ще не до кінця вичерпав свої сили. Думаю, до цього ще далеко, хоч він, може, вважає інакше.