Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
Знову опанувавши себе, він дбайливо загорнув Джейка в синій брезент. Довкола застиглого блідого обличчя згорнув щось на кшталт каптура. Перш ніж засипати могилу, він збирався прикрити те обличчя навіки, але до тієї миті — ні.
— Юку? Попрощаєшся?
Юк подивився на Роланда, і спершу стрільцеві здалося, що він не зрозумів. Та потім пухнастик витягнув шию і востаннє лизнув хлопчика в щоку.
— Ай, Ейк, — сказав він. Прощавай, Джейку. Ай, Джейку…
Стрілець підняв тіло Джейка (який же він був легкий, цей хлопчик, що стрибав з Бенні Слайтменом у сіно й чинив опір вампірам пліч-о-пліч з панотцем Каллагеном, який навдивовижу легкий, неначе вся вага вивітрилася з нього разом із життям) і опустив його в могилу. Грудочка землі впала йому на щоку, і Роланд стер її. Потому знову заплющив очі й замислився. А потім, нарешті — затинаючись — почав. Він розумів, що будь-який переклад мовою цього світу буде недоладний, але старався, як міг. Якщо дух Джейка був десь поряд, то цю мову він би зрозумів.
— Час летить, дзвонять поховальні дзвони, життя минає, тож почуйте мою молитву.
Народження — це лише початок відліку до смерті, тож почуйте мою молитву.
Смерть німотна, тож почуйте мою молитву.
Слова відлітали у золотисто-зелену імлу. Роланд промовляв їх, потім переходив до наступних. Він уже говорив швидше.
— Тут лежить Джейк, він добре служив своєму ка і своєму тету. Кажу правду.
Нехай всепрощаючий погляд С’мани зцілить його душу. Кажу будь ласка.
Нехай рукиҐана піднімуться з пітьми цієї землі. Кажу будь ласка.
Оточи його, Ґане, світлом.
Наповни його, Хлоє, силою.
Якщо він хоче пити, дайте йому на галявині води.
Якщо він зголодніє, дайте йому на галявині поїсти.
Нехай життя на цій землі й біль смерті будуть як минущий сон для його душі, що пробудиться, і нехай його погляду відкриється все, що було миле його серцю, нехай він віднайде своїх друзів, яких утратив тут, і нехай кожен, чиє ім’я він назве, покличе його на ім’я у відповідь.
Тут лежить Джейк, він жив добре, любив своїх близьких і помер за велінням ка.
Всі люди смертні. Тут лежить Джейк. Подаруйте йому мир.
Роланд ще трохи постояв навколішках, стискаючи руки між коліньми й думаючи про те, що досі не розумів, якою силою насправді наділена скорбота і яке болюче насправді каяття.
Я не можу його відпустити, я цього не витримаю.
Але знову нагадав про себе жорстокий парадокс: якщо він не витримає, то Джейкова жертва марна.
Роланд розплющив очі й сказав:
— Прощавай, Джейку. Я люблю тебе, мій дорогий.
Потім він прикрив синім каптуром хлопчикове обличчя від земляного дощу, який мав на нього пролитися.
Коли могилу було засипано й закладено камінням, Роланд пішов назад на галявину при дорозі й заходився вивчати історію, яку розповідали різноманітні сліди, просто тому, що робити більше було нічого. А впоравшись із цим безглуздим заняттям, сів на повалену колоду. Юк залишився біля могили. Роланд підозрював, що там він і зостанеться. Він збирався покликати пухнастика, коли повернеться місіс Тасенбаум, але розумів, що Юк може не прийти. Якщо не прийде, це означатиме, що він вирішив піти за своїм другом на галявину. Тваринка просто нестиме варту біля Джейкової могили, поки не загине від голоду (чи зубів якогось хижака). Від цього Роландові стало ще важче на серці, але він готовий був змиритися з тим рішенням, яке прийме Юк.
Та минуло десять хвилин, і от пухнастик сам вийшов з лісу та сів біля лівої ноги Роланда, взутої в чобіт.
— Мій хороший. — Роланд попестив його по голові. Юк вирішив жити. Хоч якась радість.
Ще за десять хвилин по тому до того місця, де збили Кінга і загинув Джейк, майже нечутно підкотив червоний автомобіль. Зупинився. Роланд відчинив дверцята пасажирського сидіння, досі кривлячись від болю, якого не було. Юк без запросин прослизнув у нього поміж ногами, влігся калачиком і зробив вигляд, що спить.
— Ви подбали про свого хлопчика? — запитала місіс Тасенбаум, виводячи машину на дорогу.
— Так. Дякую-сей.
— Думаю, поки що я не можу повісити тут вінок на спомин про нього, — сказала вона. — Але пізніше можу посадити якісь квіти. Як ти гадаєш, щось могло б йому сподобатись?