Чоловіки, що ненавидять жінок

Врешті-решт Лісбет зважилася. Вона загасила недопалок, увійшла до Мікаеля, засвітила лампу біля ліжка і почала термосити його, доки він не прокинувся. Було о пів на третю.

— Що?

— У мене є питання. Сядь.

Мікаель сів і сонно втупився в неї.

— Коли тебе притягли за наклеп, чому ти не захищався?

Мікаель захитав головою і зустрівся з нею поглядом. Потім покосився на годинник.

— Лісбет, це довга історія.

— Розповідай. У мене є час.

Він довго сидів мовчки, обдумуючи, що йому говорити, і вирішив сказати правду.

— Мені нічим було захищатися. Зміст статті виявився помилковим.

— Коли я влізла в твій комп’ютер і прочитала твоє листування з Ерікою Берґер, там багато йшлося про справу Веннерстрьома, але ви весь час обговорювали практичні деталі суду і ні словом не обмовилися про те, що насправді відбулося. Розкажи, де вийшов прокол.

— Лісбет, я не можу відкрити правду. Мене добряче надурили. Ми з Ерікою зійшлися на тому, що якби я спробував розповісти, як усе було насправді, це б ще більше підірвало до нас довіру.

— Послухай, Калле Блумквісте, учора вдень ти тут щось проповідував про дружбу, довіру та інші високі матерії. Я не збираюся викладати твою історію в Мережі.

Мікаель всіляко намагався протестувати. Він нагадав Лісбет, що вже середина ночі, і заявив, що не має сил зараз про це думати. Проте вона й далі вперто сиділа, доки він не здався. Він сходив у туалет, сполоснув обличчя і знову поставив кавник. Потім повернувся на ліжко і розповів, як два роки тому старий шкільний приятель Роберт Ліндберґ, сидячи на яхті в гостьовій гавані Архольма, викликав у нього цікавість.

— Ти думаєш, що твій приятель набрехав?

— Ні, в жодному разі. Він правдиво розповів те, що знав, — я зміг перевірити кожне слово в документах ревізії УПП. Я навіть з’їздив до Польщі і сфотографував залізний ангар, де колись розташовувалось велике підприємство «Мінос», потім узяв інтерв’ю у кількох колишніх працівників підприємства, і всі сказали одне й те саме.

— Я не розумію.

Мікаель зітхнув. Трохи зачекавши, він сказав:

— У мене вийшов з біса добрячий матеріал. Із самим Веннерстрьомом я на той час іще не стикався, та історія вийшла залізна, і якби я її тоді опублікував, мені б справді вдалося його труснути. До висунення звинувачення в шахрайстві справа, мабуть, не дійшла б — у нього вже було схвалення ревізії, — але я б зіпсував йому репутацію.

— Де стався прокол?

— По ходу справи хтось довідався, в чому я копирсаюся, і Веннерстрьомові стало відомо про моє існування. Зовсім несподівано стала відбуватися безліч дивних речей. Спершу мені почали погрожувати. Пішли анонімні дзвінки з карткових таксофонів, які не вдавалося відстежити. На адресу Еріки теж посипалися погрози — звичайна нісенітниця, типу: зав’язуй, інакше ми вивісимо твої цицьки на дверях хліва тощо. Вона, звісно, шаленіла від злості.