Чужинець на чужій землі

— Але, Майку, сміятися з людей — це погано; це не чеснота.

— Ні. Проте я сміявся не над маленькою мавпочкою. Я сміявся з них. Людей. Я несподівано зрозумів, що я — людина, і не зміг припинити сміятися, — він замовк. — Це важко пояснити, тому що ти ніколи не жила на Марсі, — попри все, що я розповідав. На Марсі ніколи немає нічого, з чого можна сміятися. Все, що смішно для нас, людей, фізично не може трапитися на Марсі. Там або цьому не дозволять статися, — тому що, люба, того, що ти називаєш «свободою», на Марсі не існує: там все планують Старійшини; чи тому, що коли те, над чим ми сміємося тут, на Землі, трапляється на Марсі, — це не смішно, тому що в цьому немає неправильності. Смерть, наприклад.

— Смерть — це не смішно.

— Тоді чому так багато жартів про смерть? Джилл, для нас, людей, смерть така сумна, що ми мусимо з неї сміятися. Всі ці релігії — вони суперечать одна одній з будь-якої точки зору, та у кожній з них є способи, як допомогти людям бути достатньо хоробрими, щоб сміятися навіть тоді, коли вони знають, що помирають.

Він зупинився, і Джилл відчула, що він майже впав у стан трансу.

— Джилл? Чи можливо, що я шукав неправильно? Чи може бути так, що кожна з усіх тих релігій — істинна?

— Що? Як це можливо? Майку, якщо якась із них істинна, тоді всі інші — хибні. Це логічно.

— Ну і? Вкажи мені найкоротший напрямок у всесвіті. Це не означає, що той шлях, який ти вкажеш, і є найкоротшим. Але ти в будь-якому разі вказуєш просто на себе.

— Ну, і що ж це доводить? Ти навчив мене істинній відповіді, Майку: «Ти є Бог».