Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

— А осьдечки, — відповів Уленшпігель, показуючи на двадцять гезів, що кинулися за ним у двері.

Ввійшовши, Уленшпігель сказав йому:

— Ти — човняр Слоссе, зрадник, що заманив у засідку мессіра д’Андло, Баттенбурга та інших. Де ціна крові?

Фермер затрусився і почав благати:

— Ви — гези! Помилуйте мене! Я не тямив, що робив. Зараз немає в мене грошей. Я все віддам.

— Темно тут, — мовив Ламме. — Дай нам свічок, лойових чи воскових.

— Лойові свічки висять он там, — сказав хазяїн.

Засвітили свічку, і один з гезів, що стояв біля печі, сказав:

— Холодно. Розпалімо вогонь. Ось і паливо добряче. — І він показав на засохлі квіти у вазонах, що стояли на полиці. Взявши одну за верх, він витрусив її з вазона. Вазон упав — і по підлозі розсипалися флорини, дукати, реали.

— Осьде гроші, — сказав гез, показуючи на інші вазони.

І справді, висипавши з вазонів землю, вони там знайшли десять тисяч флоринів.

Дивлячись на це, господар лементував і плакав.

На крик збіглися наймити й служниці в самих сорочках. Тих, що хотіли заступитися за хазяїна, пов’язали. Жінки, особливо молоді, сором’язливо ховалися за чоловіків.

Тоді вийшов наперед Ламме і гукнув:

— Кажи, зраднику, де ключі від льоху, від комори, від хлівів і кошар?

— Підлі розбишаки, — крикнув baes, — на вас давно вже чекає шибениця!

Уленшпігель сказав:

— Прийшла година помсти Божої. Давай ключі!

— Бог помститься за мене, — сказав baes, віддаючи ключі.

Спустошивши ферму, гези вернулися на ковзанах до своїх кораблів — легкокрилих осель свободи.

— Я корабельний кухар, — казав Ламме, йдучи попереду. — Я корабельний кухар! Тягніть славні санчата, навантажені вином і пивом. Штовхайте поперед себе або тягніть за роги — як хто може — коней, биків, свиней, баранів — усе стадо, що співає своїх природних пісень. Голуби туркочуть у кошиках, каплуни, годовані самою кашею, тривожаться у своїх клітках, де не можуть і ворухнутися. Я корабельний кухар. Лід аж скрегоче під сталевими ковзанами. Ось ми й на кораблях. Завтра заграє музика на кухні. Спускайте блоки! Обв’язуйте мотуззям коней, корів, биків. Любо дивитися, коли вони отак висять, почеплені на череві. А завтра ми вчепимося за смачну печеню. Блок піднімає худобу на корабель. От буде печеня! Кидайте сюди в трюм як попало курей, гусей, качок, каплунів. Хто скрутить їм шию? Корабельний кухар. Двері замкнені, ключ у мене в кишені. Хвала Господові на кухні! Хай живе гез!

Потім Уленшпігель відвів на флагманське судно Дірика Слоссе і решту полонених, що плакали й голосили від страху перед шибеницею.

Мессір Ворст вийшов на галас. Побачивши в червоному світлі смолоскипів Уленшпігеля та його супутників, він запитав:

— Чого вам треба?

Уленшпігель відповів:

— Сьогодні вночі ми захопили на хуторі Дірика Слоссе, що видав вісімнадцять душ, заманивши їх у пастку. Ось він. Решта — це його наймити й служниці; вони не винні.

І, віддаючи Ворстові торбину з грішми, додав: