Золотий маг. Книга 1. Зерно

Піднявши її, він кинув в мерців, що наступали, чим створив невелику купу із рухливих кісток, по якій вже лізли наступні нападники.

— Відійди. Стань у мене за спиною, — сказав Нік офіцерові. Той подивився на неозброєного мага і простягнув меч, та коли Нік відмовився, здивувався, але виконав прохання.

На диво, миттєво думки стали ясними, конкретними і ефективними. Згадалися потрібні слова заклинання повітряного потоку, якому його навчила Ліна на першому для нього випробуванні на види магії. Губи автоматично виголосили їх, а руки виконали потрібні рухи. Народився жахливий повітряний таран, який помчав назустріч колоні мерців. Страшенна сила розірвала й розкидала десятки скелетів, повністю очистивши доріжку від нападників, та ще поваливши кілька могильних плит і пам’ятників, перш ніж вичерпатися. Як і першого разу, Ніка з силою відкинуло назад, і він впав, боляче вдарившись спиною.

Встати він не міг, але повернувши голову, подивився, що відбувалося на другий доріжці. Офіцер, якого він замінив, не стояв без діла, а успішно допомагав своєму бойовому товаришеві добивати мерців, що залишилися. У решти ситуація була подібна. Очевидно, мерці закінчилися у Некроманта, бо Ластерк з помічником розправлялися з останніми, що вижили, а Атавхаї по коліна в кістках знову танцював свій божевільний танець переможця, давлячи ногами рештки, що рухалися. Через пару хвилин свист мечів та хрусткий танець припинилися і настала дзвінка тиша. Було чутно тільки часте дихання захеканих бійців.

— Ти як, магу? — запитав офіцер, допомагаючи Ніку піднятися. — Вчасно ти допоміг. Я вже з життям прощався. Дякую тобі.

— Нормально. Спина болить, — відповів Нік, розтираючи спину, що сильно боліла.

— Гарно ти вклав мертвяків. Перший раз бачу таке правильне застосування магії. А то все дурниці якісь виробляють теперішні маги.

— Ніку, ти як? — запитав демон, що підійшов до них.

— Я майже в порядку. Сил витратив, звичайно, чимало. Ось з офіцерами проблема.

Дійсно, дісталося всім їм куди більше, ніж магам. Один лежав з перебитими ногами, ще один був поранений та й Ластерку дісталося. Одна рука висіла батогом, а з розбитої рани на голові текла кров. Двоє, що залишилися, хоча і отримали неабияку кількість ударів та подряпин, але були готові боротися.

— Нам треба йти за Некромантом, — сказав Атавхаї, оглянувши їх невеликий загін. — Я думаю, що поранені залишаться тут. А ми з рештою підемо далі.

— Я піду з тобою, — категорично заявив Ластерк.

— І я теж, — сказав поранений. Третій, з перебитими ногами, промовчав, але було видно, що і він був готовий повзти далі, щоб не підвести товаришів.