Золотий маг. Книга 1. Зерно
- Автор: Бакума Микола Олександрович
- Серия: Золотий маг #1
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Самміт-книга
- ISBN: 978-617-7350-72-8
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Золотий маг. Книга 1. Зерно». Краткое содержание книги:
— Не звертайте уваги, панове, — почав заспокоювати їх господар. — Це наш, місцевий. Він останнім часом зовсім з розуму вижив. Він у нас наглядач на місцевому кладовищі. Донедавна ніби нормальний був. А пару днів тому неначе здурів. Бігає по селу і кричить, що мертві з могил повилазили та на село нападають. Напевно, вино зовсім йому розум занапастило.
— А може, не такий він вже навіжений? — тихо сказав про себе Нік. — Може, він якраз і бачив вихід нашої чудової команди нападників. Треба йти перевіряти. Господарю, покажеш дорогу на місцеве кладовище?
— Та що там дивитися? Могили як могили. Ось синок мій проведе й покаже дорогу.
Кладовище на вигляд було тихим і мирним, як і мало бути. Цілком доглянутим. Сина шинкаря відпустили заздалегідь, тому з темряви величезного воза на світло вийшов Атавхаї. Солдати і офіцери, хоч і намагалися не показувати страх перед демоном, але поруч з магами, як і раніше, ризикнув стояти тільки один командер Ластерк.
Нік, Касталатус і Ластерк трохи відстали, щоб дати можливість старшим магам спокійно розпочати свою роботу. Сонце освітлювало дві фігури, застиглі одразу за воротами цвинтаря. Як же смішно виглядали поруч один з одним ці два маги. Сутулий крихітний дідок Магістр Весел і біля нього величезна скеля з рогами на голові. Кожен з них вже закрив очі і шепотів свої заклинання.
Минуло кілька хвилин й перша розвідка заклинаннями закінчилася. Маги покликали інших.
— Ну що. Я відчуваю заклинання, які тут використовували, — почав Атавхаї. — 3 десяток піднятих мерців. Трохи неупокоєних могил. Мабуть, маг не зміг або не захотів піднімати більшу кількість. Ось вони й ворушаться, потривожені заклинаннями. Я потім напишу королівському магу, щоб прислали сюди Некромантів заспокоїти повністю це кладовище. Бо рано чи пізно виберуться ці гади і біди нароблять місцевим. Поки все. Треба шукати місце, де чорний Некромант творив магічні ритуали. Що у тебе, Веселе?
— Тут все значно краще, ніж на місці нападу. Сили застосовувалися чималі. Сліди залишилися гарні. Відчуваю місце ритуалу. Попрацюю там і дам тобі більше інформації про нашого таємничого мага.
— Чудово. Не треба буде все кладовище обходити, щоб знайти місце. Ну що ж, ми чекаємо. Веди нас до нього, Веселе.
Місце ритуалу знайшли швидко. Воно було заховане між кількома невеликими склепами, що закривало його від сторонніх очей. По дорозі Атавхаї спеціальним знаком, магічною міткою, відзначав деякі могили. У них, за його словами, ворушилися недовикликані мерці. Їх пізніше слід було заспокоїти. На відміну від місця нападу на короля тут сліди магічного дійства не були приховані. Хоча той, хто проводив ритуал, і зруйнував пентаграму, розкидав магічні амулети, було помітно, що він поспішав і не став ховати все ретельно. Нік подивився в центр зруйнованої пентаграми та швидко відвернувся від побаченого. Так, цей новий світ був жорстокий, і він знав, що є основою Некромантії, але те, що було головними магічними предметами, вчиненого тут ритуалу, не могло не викликати огиду і гнів. У центрі, як зламана лялька, лежало тіло дитини з перерізаним горлом, а у вершинах, не до кінця стертої перевернутої пентаграми, були тільця вбитих кошенят.
На відміну від Ніка, який не міг на таке дивитися спокійно, Атавхаї і Магістр Весел приступили до своєї роботи, заради якої вони тут опинилися. Демон уважно вивчав магічні предмети, які використовував маг, разом з жертвами і лінії пентаграми, а Магістр, як завжди, закрив очі й шепотів заклинання.
Всі інші стояли поодаль, затамувавши подих, щоб не збивати та не заважати працювати магам. Весел закінчив раніше Атавхаї, але не перешкоджав демону перебирати амулети і магічні предмети.
— Знаєш, Веселе, що мене лякає? — почав говорити Атавхаї, розглядаючи предмети у себе на долонях. — Я б проводив ритуал саме так. Такі ж амулети, лінії, жертви. Як це не страшно, але схоже, це все-таки хтось із наших учнів. Але така сила, така кількість та й людське жертвоприношення.
— На жаль, ти правий, мій друже. Я теж це відчув. Мені знайомий цей магічний слід. Я не можу сказати, хто це, але те, що хтось із наших колишніх учнів, так точно.
— Але ти ж знаєш, що я ніколи не вчив їх використовувати людські жертви? — розгублено та мало не плачучи промовив, немов виправдовуючись, демон.
— Я знаю, Атавхаї. Значить, хтось навчив його цьому. Та й силу вклав у нього чималу. Зараз не час думати про це. Нам треба знайти і зупинити його.
— Так, так. Звичайно. Вибач. Ти все зробив? — почав заспокоюватися Атавхаї.
— Так. Я зробив магічний образ сили, — відповів Магістр Весел. — Зараз я тобі його передам, і ти зможеш побачити напрямок, де зараз знаходиться цей маг.