Роман юрби
- Автор: Шевчук Валерий Александрович
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Роман юрби». Краткое содержание книги:
Одного разу він сказав:
– Ходиш в єдиному платті, тобі не набридло?
– В мене одне плаття, – відказала вона.
– Там у шафі материна одежа, – запропонував він. – Може, подивишся?
Рая мовчки встала, підійшла до шафи й почала ту одежу переглядати. Тоді так само, як було, порозвішувала й позатикала. Прийшла й сіла біля нього.
– Вибрала щось?
– Нє, – сказала блимнувши. – Воно немодне.
– А тобі не байдуже, модне чи не модне? – здивовано спитав.
– Нє, не байдуже, – сказала.
– А це плаття, – показав він на сіру хламиду, – модне?
– Ну да, – сказала, – воно вже старе, але модне.
Отоді й прийшла йому до голови ідея її одягти.
Вася Равлик був хлопець ощадний. Часом він любив і чоловічі компанії, але сам їх не скликав, а хіба що його пригощали. Він мав навіть дві ощадні книжки: на одній було триста двадцять п’ять карбованців, а на другій (срочного вкладу) – вісімсот – ця друга книжка перейшла йому у спадок від матері. Колись у нього було на першій книжці п’ятсот карбованців, але сто сімдесят п’ять потратив він на материні похорони. Зробив підрахунки: двадцять п’ять він на книжці залишить, а триста зніме і на них спробує Раю одягти. Його захопила ця ідея, бо тоді Рая, нарешті, скине цю остогидлу йому сіру хламиду, яку невідь-чому вважає модною – спробує зробити з неї щось подібне до тих дівчат, які подобалися йому на вулицях.
Сповістив їй про це рішення в неділю, коли вони вже тиждень тихо-мирно прожили разом. Уперше Раїні очі заблищали.
– А ти його в мене потім не забереш? – спитала вона.
– Коли потім? – здивувався він.
– Ну, коли мене проженеш?
Хотів сказати, що й думати не думає її проганяти, але стримався: майбутнє з цією жінкою йому малювалося міражно. Більше того, коли думав, що зможе прожити з нею довго, голова його ставала тупа й безрозсудлива.
– Забереш! – смутно казала Рая.
– Ну, а як заберу, то що? – піддражнював її.
– Тоді мені його не тра, – сказала вона.
– А коли не заберу?
– Тоді давай мені гроші, і я все куплю сама.
– Але ж я тобі хотів усе купити.
– Тоді мені його не тра, – смутно казала вона. – Тоді дай мені гроші, я куплю помаду й тіні.
– В тебе ж є помада.
На те вона витягла тюбика з кишеньки хламиди, зняла покришечку й покрутила помадного стрижня. Справді, помади вже майже не було.
Вася Равлик облизав губи – ту помаду з’їв із її вуст він. Мала рацію, коли просила в нього помади, але яка бридка та штука, подумалося йому. Як можна весь час відчувати в себе на вустах цю бридь та ще й хотіти того! Ні, того Вася Равлик аж ніяк не розумів. Вона ж хотіла ще й тіні, хоч і так надмірно чорнила собі очі. Саме від того обличчя її ставало вульгарне, а коли почне ті очі ще й синити? Вася Равлик зітхнув.
– А без помади й тіней не можеш?
– Без тіней можу, – сказала вона напрочуд серйозно. – Але без помади – ні!
Вася задумався. За цей тиждень він уже встиг перевірити: Рая злодійкою не була. В домі не пропало нічого, навіть гроші лежали непорушені, навіть копійки в коробочці на кухні. Нічого вона не захотіла брати і з материної одежі, хоч там були речі добротні. Але мати була стара, а Рая – молода – він таке розумів. І не тому вагався, що вона може поласитися: забере віддані їй на одежу гроші й пропаде (подумки він уже не вірив, що вона його покине), а тому, що вибере собі щось несмачно-почварне. Він же хотів її приручити, тобто бажав, щоб вона йому подобалася, щоб була схожа на тих, із вулиці. “Чортзна-що!” – подумалось йому. І справді – це було якесь велике, якесь особливе чортзна-що, бо не розумів, навіщо йому треба так витрачатися на неї, навіщо йому треба, щоб вона подобалася йому, та й, зрештою, не така Рая дівчина, щоб подобати на тих вуличних красунь.