Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

І Уленшпігель та Ламме билися, як леви. Неле грала на сопілці за дерев’яним прикриттям. Була захоплена вся флотилія.

Підрахували вбитих: з боку іспанців тисяча, з боку гезів — триста, а серед них і кухар з флібота «Бріль».

Уленшпігель попросив дозволу звернутися з промовою до Трелонга і до матросів. Трелонг охоче дозволив. І він так промовив до них:

— Пане капітан і ви, товариші, нам сьогодні дісталося багато прянощів. Але ось перед вами славний товстун, на ім’я Ламме, запевняє, що бідолашний небіжчик, хай Господь упокоїть його у своєму святому лоні, невеликий був майстер у куховарських справах. Поставмо на його місце Ламме, він готуватиме нам божественне рагу і райські супи.

— Гаразд, — сказали Трелонг і матроси. — Хай він буде кухарем на кораблі. Ми дамо йому великого ополоника проганяти з кухні ласунів.

— Пане капітан, товариші й друзі, — почав Ламме, — ви бачите, що я плачу від радості, бо нічим не заслужив такої великої шани. Та коли вже ви мене, нікчемного, так високо вшанували, то я приймаю на себе благородні обов’язки майстра куховарських справ на славному фліботі «Бріль», але разом із тим найуклінніше прошу вас надати мені необмежену владу на кухні, щоб таким чином ваш кухар, тобто я, мав повне і законне право дати ополоником по лобі кожному, хто зазіхатиме на порцію свого товариша.

Трелонг і гези гукнули:

— Хай живе Ламме! Даємо тобі це право!

— Але в мене, — вів далі він, — є ще й друге покірне до вас прохання! Я ж чоловік товстий, здоровий, тілистий, маю велике черево і великий шлунок. Моя бідна жіночка, — хай Бог поверне мені її, — завжди давала мені дві порції замість одної. Ось такої ласки я і у вас прошу.

Трелонг, Уленшпігель і матроси гукнули:

— Ти матимеш дві порції, Ламме!

А Ламме, раптом засмутившись, вигукнув:

— Жіночко моя! Рибко моя кохана! Коли що й зможе мене втішити під час твоєї відсутності, то хіба тільки те, що за своєю роботою згадуватиму твої божественні страви в нашому затишному кубелечку.

— Тобі треба скласти присягу, мій сину, — сказав Уленшпігель. — Принесіть великого ополоника і великого мідного казана.

— Присягаюся, — почав Ламме, — Господом Богом, який хай допоможе мені бути вірним монсеньйорові принцу Оранському, Мовчазному на прізвисько, що править замість короля в Голландії і Зеландії, а також мессіру де Люме, адміралу й командирові нашого славного флоту, і мессіру Трелонгу, віце-адміралові й капітанові корабля «Бріль». Ідучи за правилами й звичаями славних старожитних майстрів куховарської справи, які залишили нам чудові книги з малюнками про велике мистецтво кулінарії, присягаюсь у міру нікчемних сил моїх і моєї змоги якнайліпше готувати м’ясо й птицю, що їх фортуна зволить нам послати, і годувати згаданого вже мессіра Трелонга, капітана, його помічника, друга мого Уленшпігеля і всіх вас, хто тут є на кораблі: боцмана, стернового, каноніра, юнгу, солдатів камбузних, вістового капітана, лікаря, сурмача, матросів та всіх інших. Якщо печеня буде сирувата, а птиця не підрум’яниться, якщо суп буде поганий і його не можна буде їсти, а підлива не пахтітиме так, що всім закортить побувати на кухні — з мого дозволу, звичайно, — якщо ви в мене не повеселішаєте і не погладшаєте, — я відмовлюся від своїх благородних обов’язків, бо вважатиму себе нездатним посідати кухонний престол. Хай допоможе мені Бог як на цьому світі, так і на тому!