Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор
- Автор: Конквест Роберт
- Год: 1993
- Язык: украинский
- ISBN: 5-325-00461-1
- Жанр: История
Электронная книга - «Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор». Краткое содержание книги:
«Жнива скорботи» — переконлива спроба відтворити для широкого загалу якомога повнішу картину цієї трагедії. Автор книжки — один із найвідоміших західних дослідників радянської історії Роберт Конквест — написав її тоді, коли не тільки в колишньому СРСР, а й багатьма на Заході не визнавався навіть самий факт голодомору.
Оригінал електронної версії книги знаходиться за адресою http://zhnyva33.narod.ru
У книзі подається понад 65 свідчень людей, уцілілих після голодомору. Не можна навіть уявити собі, як Ю. Семенко, перебуваючи з 1944 року за кордоном, виконав гігантську працю, щоб зібрати таку кількість моторошних свідчень людей, які пережили цю трагедію. Нам також моторошно наводити ці свідчення, що в книзі складають 220 сторінок дрібного шрифту, наведемо тільки їх окремі заголовки: «Голос вцілілих після голодомору», «Початок нищення села — 1920 рік», «Голодні на площах Харкова», «Людоїдство з вини комуністів», «Комуністи перетворювали церкви на в'язниці», «Штабелі з трупів померлих засланців у Вологді», «Як большевики ув'язнювали священиків», «Доля одного роду» (про дев'ятьох членів родини автора, загиблих з вини комуністів). Наводимо повний текст розповіді автора про долю свого роду:
«Село Михайлівка (на Криворіжжі) — колись кріпацьке (власність ґен. Синельникова), а за большевиків — колгоспне — в рік мого народження, 1920-й, мало близько 300 господарств. Коли восени 1941 р., вже за німецької окупації, я приїхав у Михайлівку (після повернення 1937 р. в Україну з Архангельської області, куди запроторили нашу родину, мені було небезпечно відвідати тут родичів), то майже нікого не застав із рідних… Большевики вигублювали українські селянські родини, нищили і тепер іще винищують український народ. Доля деяких із них така.»
Семен Мартинюк розповідає, що в кінці 1933 року йому довелося переїжджати через Старобільщину — північну частину Донбасу, цю, одну з найбагатших закутин української землі. Села стояли майже пусті; подвір'я й вулиці позаростали високими бур'янами, озимина лишилася на степу нежата.
— Пізніше мені знову довелося, — говорить він, — бути у цих місцях. В опустілі села навезли росіян, але багато з них повернулося назад. Одним з мотивів було те, що тут треба було важко працювати, і не лише чоловікам, а й жінкам, які у своїх лісах до цього не звикли.
Селянин Панас Обруч розповідає:
— Хутір Новий Ставок Трикратського району Миколаївської області мав у 1929 році 47 дворів. Протягом 1929-1 930 років усі 47 сімей розкуркулено, в тому числі двох селян — Йосипа Головка та Тимоша Ляшка — розстріляно, 3 сім'ї вивезено на далеку Північ, а всі решта — 42 сімейства — розбіглися в усі сторони, головно на Донбас.
У книзі наводяться слова катів нашого народу: секретаря ЦК КП(б)У П. Постишева: «Нужно посадить мужика на картошечку, а хлеб сдать государсгву. Вплоть до семян…» і секретаря Дніпропетровського комітету КП(б)У М. Хатаєвича: «Між селянами і нашою владою точиться жорстока боротьба. Це боротьба на смерть. Голод довів їм, хто тут господар. Він коштував мільйони життів, але колгоспна система існуватиме завжди. Ми виграли війну». Ясніше не скажеш — комуністи воювали проти власного народу і виграли цю війну ціною багатомільйонних жертв селян.
У книзі Ю. Семенка про причини голоду 1922 року, що забрав також мільйони жертв нашого народу, можна прочитати таке. У степовій Україні 1921 року була велика засуха, що знищила посіви. Запас збіжжя з комор селян загарбала російська окупаційна армія. Наводяться слова американського професора Г. Фішера з його книги: «Московський уряд не тільки не подбав про те, щоб довести становище в Україні до відома Американського Допомогового Комітету, як це він зробив про інші області, значно дальші, але цей уряд намагався перешкодити американцям вступити в контакт з Україною». Проф. Фішер стверджує, що поїзди з харчами посилалися тоді з Києва й Полтави на Московщину, замість того, щоб їх повезти до Одеси й Миколаєва, де лютував страшний голод. А лишки збіжжя з Поділля і Київщини перевозили через голодаючі області, вантажили на пароплави і продавали в Гамбурзі.
За аналогічним сценарієм московських комуністів організовувався голод в Україні 1933 року — ця найжахливіша в історії світової цивілізації трагедія, яка забрала життя близько десяти мільйонів людей — наших братів і сестер. Але писав сценарій вже не В. Ленін, продовжував його справи Й. Сталін — «батько всіх народів», вождь комуністичної партії.
На превеликий жаль, ця страшна трагедія багатьох нічого не навчила, якщо в нас навіть деякі народні депутати закликають до відновлення Союзу.