25 портретів на тлі епохи
- Автор: Пидлуцкий Алексей
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6018-1
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «25 портретів на тлі епохи». Краткое содержание книги:
Розв’язка відбулася в ніч на 13 грудня 1981 року. Військовий міністр генерал Войцех Ярузельський, який за кілька місяців перед тим став водночас також прем’єром, а трохи згодом — і першим секретарем ЦК ПОРП, запровадив у Польщі воєнний стан. Усіх лідерів «Солідарності» на чолі з Валенсою було інтерновано, а діяльність самої профспілки було призупинено. Невдовзі її було взагалі формально розпущено, втім, як і проурядові профспілки. Хоч як поляки хвалилися, що «з нами той номер, що з «пепеками» (чехами. — Авт.) 1968 року, не пройде», комуністам вдалося силою відновити свою владу без великої крові — у ході масових протестів під час військового стану загинуло «лише» кілька десятків осіб. Валенса спершу з місць інтернування, а згодом і вийшовши на волю, закликав винятково до мирних, несилових методів опору. Водночас, попри несамовитий тиск, який чинила на нього влада, він категорично відмовився у будь-якій формі визнати «нові реалії», закликати своїх прибічників до співпраці з комуністичною владою. Валенса морально підтримував боротьбу підпільної «Солідарності», хоча і не брав безпосередньої участі в її роботі. 22 квітня 1983 року він знову повернувся на рідну верф електриком. Його поставили ремонтувати електрокари в невеличкому цеху, практично ізольованому від решти підприємства. А через півроку, 5 жовтня 1983-го, йому присудили Нобелівську премію миру. Це було всесвітнє визнання, хоч як його намагалися применшити комуністичні функціонери в Польщі та СРСР.
У жовтні 1984 року польські кагебісти викрали і по-звірячому замордували «капелана» підпільної «Солідарності», молодого ксьондза Єжи Попелушка. І хоча через кілька днів безпосередні виконавці злочину були заарештовані, а згодом засуджені, це стало своєрідним попередженням керівникам підпільної «Солідарності»: мовляв, ви стримуйте «екстремістів» зі свого боку, а ми стримуватимемо своїх.
1988 року, із поглибленням загальної кризи так званої світової системи соціалізму, в Польщі настав час сісти за «круглий стіл». Збанкрутіла комуністична влада намагалася за будь-яку ціну досягти порозуміння з опозицією (а отже — із суспільством) з тим, щоб уникнути покарання за свої злочини. І Валенса пішов на переговори з Ярузельським. Пішов без жодних попередніх умов, за що, до речі, йому потім дорікали. Але, як стверджує Анджей Мільчановський, тогочасний діяч підпільної «Солідарності», а згодом міністр внутрішніх справ вільної Польщі, «Валенса надзвичайно мудро і раціонально, часом навіть по-лисячому поводився із владою. Він мав надзвичайну інтуїцію, знав, до якої межі можна просуватися і як захопити їх зненацька. Це риси, які свідчать про його велич, і не боюся вжити цього слова». А ось як оцінює домовленості «круглого столу» Станіслав Чьосек, тогочасний міністр комуністичного уряду і член політбюро: «То був найбільший успіх Леха Валенси. Він став на чолі руху, який мирним шляхом допровадив до трансформації суспільного ладу в Польщі. Раніше то не вдавалося нікому… Ворота Бастилії відчинилися завдяки домовленості, без необхідності вибивати їх і ставити гільйотину».
«Вплив «Солідарності» на ситуацію в інших країнах комуністичного блоку був величезним, — стверджує Вацлав Гавел. — Комуністична влада чудово усвідомлювала, що неможливо створити анклав свободи в одній країні, бо або ж свобода запанує скрізь, або потрібно буде її в якомусь місці придушити».
В результаті домовленостей «круглого столу» в Польщі у червні 1989 року відбулися перші «напіввільні» вибори — за комуністами та їхніми союзниками було зарезервовано 65 відсотків місць у нижній палаті парламенту — сеймі. Комуністи були переконані, що «Солідарність» програє, бо не має грошей, доступу до ЗМІ, організаційних структур. Але, як жартували тоді в Польщі, «вибори до парламенту виграв би навіть Міккі-Маус, за умови, що сфотографувався б із Валенсою». «Солідарність» завоювала всі 161 «вільне» місце в сеймі і 99 із 100 місць у верхній палаті парламенту — сенаті. 12 вересня 1989 року в комуністичному блоці з’явився перший голова уряду некомуніст, більше того, антикомуніст — прем’єр-міністр Польщі Тадеуш Мазовецький. «Валенса як електрик «електрифікував» Польщу, не запалюючи в ній пожежі», — стверджує екс-прем’єр-міністр Ізраїлю Шимон Перес.
22 грудня 1990 року Лех Валенса виголосив присягу президента Польщі. За нього проголосувало 74,3 відсотка виборців — фантастичний результат для демократичних виборів. Президент Польщі в еміграції Ришард Качаровський урочисто передав йому свої повноваження. Здавалося, в Польщі з’явився загальнонаціональний лідер «на всі часи».