Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
— Приймай пост, командоре.
Франческа заплакала.
З кухні на шум прибігла Трейсі з виделкою в правій руці. На виделці був наколотий шматок курятини. Спостерігаючи за сценою, Трейсі одразу зрозуміла, що діється. Теж не стрималась і заплакала. Хоч я й помітив, що це не заважало їй облизувати виделку.
— Ой, що це у вас тут? Хтось умер?! — до нас приєднався професор Рассел, який завжди вміє з’являтися у самий розпал подій. Коли хтось плаче, сміється або свариться — будьте певні, зараз з’явиться наш допитливий астрофізик і, поправляючи середнім пальцем окуляри, спитає: «Ой, що це у вас тут відбувається, га?»
— Офіцер Баррел іде від нас!.. — ридала Франческа, акуратно знявши окуляри й професійно витираючи очі так, щоб не розмазати туш.
— Чого ви ридаєте, ніби хтось умер? У нього тут поряд ферма! Будете їздити до нього на обід. Свіжі яйця і козяче молоко! Жаль, Террі йому не лишили.
— Думаєш, від того рогатого телепня була б якась користь? — саркастично спитав Баррел, ворушачи вусами.
— Скажи, Джоне, скільки ти вже на службі? Третій десяток? Держава дала тобі шанс, міг би й ти шанс дати цапові!
Обидва наші наставники засміялись.
— Діти, вітаю вас зі здачею тесту! Тепер ви справжні космічні пілоти! Я спокійно можу вас покинути, бо тепер ви обійдетесь і без мене.
— Дуже невдалий жарт, професоре Рассел, — сказав я, гірко всміхнувшись. — Такий паскудний жарт, що я й не знаю, сміятися мені чи плакати.
— А це не жарт, Джорджіо, — раптом дуже серйозно сказав астрофізик. — Еліс щойно підписала мені перевід, і я нарешті вилітаю в Орландо. До речі, де ваш стажер?
— Дейв? — я остаточно втратив зв’язок із реальністю. — Буде пізніше, поїхав у свою Академію по документи…
— Хотів на прощання обмінятися із ним контактами, бо він на той рік збирається до нас вступати, тож, ймовірно, стане моїм студентом. Бережіть мені його!
Франческа перестала оплакувати Баррела й тепер буравила чорними очима професора. Я захвилювався, підійшов до неї і обняв за плечі. Хтозна, як вона відреагує на таку звістку. Мені й самому здавалося, що я божеволію.
Два роки ми провели під крилом у професора Рассела і під надійним захистом офіцера Баррела. Ми могли валяти дурня, бешкетувати, висаджувати в повітря кухню і кидатися різними предметами в командному центрі, знаючи, що нас прикриють і підстрахують, дадуть копняка для прискорення і розведуть по різних кутках, як підлітків.
Ми звикли, що як заплутаємось у процедурах, то прийде офіцер Баррел і сяючим мечем розрубає Гордіїв вузол бюрократичних і процедурних хитрощів.
Якщо ми будемо не впевнені у своїх розрахунках чи в послідовності дій, нашою останньою інстанцією завжди буде професор Рассел. Це ж він навчив нас із Франческою абсолютно всього, що ми тепер уміємо.
І що далі? Ми втрачаємо найдорогоцінніших членів нашої команди. До такого повороту ми були неготові.
— А чого це? А чому ми не знали? Чому? Чого так раптом?! — у Франчески якось швидко минула стадія шоку й настала стадія несприйняття дійсності. — Та Джорджіо… та ми до Еліс зараз підемо!
Я взяв Франческу за руку.
— Не треба йти до Еліс. Це нічого не змінить.
— Джорджіо!
— Ми знали, що Баррел іде. Ми знали, що професор Рассел має піти. І це мало статись у вересні. А тепер уже перше жовтня. Просто настав час.
Франческа знову заплакала. Я відчував, що іще секунда, і я заплачу, як дитина, яку відняли від батьків.
— Джорджіо, Франческо… Діти… Ну чого ви? — Баррел і Рассел підійшли до нас, своїх учнів, і поклали нам руки на плечі.
— Ми вас підготували. Ви тепер самі здатні все робити. Не бійтеся, — заспокоював нас професор.
— Пора вам працювати без вихователів і няньок! — припечатав офіцер Баррел. — І не нюняйте тут, ворушіть уже дупами, бо звіти самі не зробляться, а там уже Ґріфінс землю копитами риє!
Це була свята правда. Незважаючи на втрати в колективі, життя невблаганно йшло вперед. Земля так само оберталася навколо Сонця зі швидкістю 108 тисяч кілометрів за годину, МКС на висоті 405 кілометрів летіла зі швидкістю 7,67 кілометра за секунду, Ґріфінс чекав звітів, і Дженіфер уже сурмила по всіх каналах зв’язку.
— Джорджіо, хай Франческа надіне гарнітуру, вас координація вже хвилин десять викликає! — понуро сказала Трейсі по внутрішньому зв’язку. — Господи, як це все несподівано…
— Та ми знали, Трейсі… Просто не хотіли вірити, не сприймали це серйозно…