Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди
- Автор: Солдатенко Валерій Федорович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Парламентське вид-во
- ISBN: 978-966-611-773-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди». Краткое содержание книги:
Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться і вивчає історію України.
Представник російських соціал-демократів не згоджувався з тим, що С. Петлюра тривалий час не мав сил для боротьби з погромами, хоча й був проти них. Коли це торкалося його особистої влади, замахів на неї (скажімо, С. Оскілка чи П. Болбачана), Головний Отаман діяв рішуче й оперативно.
«Це факт, — підкреслюється в доповіді, — що до літа 1919 року не був як небудь покараний, не кажучи вже про кару на смерть, ні один із організаторів погромів, імена яких були всім відомі. Хоч було заявлено, що отаман Ангел мав бути розстріляний, але пізніше виявилося, що ця вістка була неправдива… Так само нічого не зроблено з Палієнком, героєм погромів у Бердичеві й Житомирі. Розпочате було слідство проти нього і знайдено у нього під час трусу багато награбованого золота і дорогоцінних річей, але всемогучий керівник української «контррозвідки», яка відповідає большовицькій «Че-ка», полковник Ковенко (соціялдемократ і близький приятель Петлюри) взяв Палієнка під свою охорону і заявив в присутности представників жидівської соціялістичної партії на нараді у Винниці (лютий 1919 року), що на Палієнка не падає вина, бо він робив по вказівкам його, Ковенка, і провадив тільки протибольшевицьку розправу в Бердичеві й Житомирі. І Ковенко додав: «ми вбивали, вбиваємо і вбиватимемо». Палієнкові не сталося нічого. Тим більше не було нічого иншим погромницьким отаманам. Що більше, ці панове, яких руки були поплямлені невинною жидівською кровю, всі ці Волинці, Соболевські, Ковенки, Петрови, Шепелі, Мордалєвичі й инші називали себе гордо «соціялістами» і де які українські соціялістичні партії вважали їх і шанували, як соціялістів. Навіть жорстокому Семесенкові нічого не сталося…
Пан Пшановський, керівник Данського Червоного Хреста, сказав, як свідок (перед слідчою комісією), що він якраз був при тому, коли Семесенко рапортував Петлюрі про свою «екзекуцію» в Проскурові, і що Петлюра не тільки не робив ніяких закидів Семесенкові, але прийняв його дуже приязно. Відомий український професор Грушевський й український соціялдемократ Жуковський оповідали українському жидівському міністрові Ревуцькому (Поалей-Ціон), що Петлюра ніби заявив у їх присутности: «Шкода жидів, але жидівські погроми підтримують дисціпліну в армії…»880.
ЦК УСДРП визнав усі перераховані в документі представництва РСДРП в Соцінтерні факти єврейських погромів. Розбивши період, коли в Україні відбулися погроми за участю певних елементів — українського населення й українського війська, на дві доби: одна приблизно від 15 грудня 1918 року до 12 квітня 1919 року і друга — від 12 квітня 1919 року до 15.ХІ.1919 р., — українські соціалдемократи констатували: В першу добу відбулися всі погроми, на які посилається у своїм меморіялі т. Абрамович (Сарни, Бердичів, Житомір, Проскурів і инші), бо на протязі цієї доби на території, зайнятій українським військом, панувала найбільша анархія за ввесь час української революції»881.
Заперечувати, вочевидь, було просто неможливо те, що знали всі (правда, як зазначалося вище, «не знав» або «забув» С. Петлюра, хоча, маючи немало вільного часу на еміграції, міг би ознайомитися з документальними публікаціями з проблеми, що незаживаючою раною ятрила пам’ять єврейства882).
Як було скрити, скажімо, причину залишення урядової посади (заступника міністра закордонних справ) євреєм А. Марголіним, що сталася на знак протесту проти невщухаючих погромів і найбрутальнішого з них — у Проскурові.
У листі від 11 березня 1919 р. до міністра закордонних справ К. Мацієвича А. Марголін писав: «Тяжке відповідальне завдання, що лежить на всіх членах уряду, значно ускладнюється завдяки тому трагічному факту, що єврейські погроми не вщухають, і адміністрація виявила свою неспроможність припинити жахливе насильство і вбивства, що відбуваються у Проскурові, Ананьїві та інших містах. Я добре знаю, що уряд робить все можливе для боротьби з погромами (гадається, остання фраза для чиновника-дипломата атрибутивна, а не сутнісна. Сутнісним був його вчинок, а не слова. — В. С.). Я також добре знаю, наскільки безпорадними є всі його члени… Але я, як єврей, ще більше страждаю від того, що усвідомлюю: якщо всі інші елементи населення страждають від анархії головним чином економічно, то такий стан речей є вкрай небезпечним і навіть фатальним для самого існування єврейського народу»883.