Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди
- Автор: Солдатенко Валерій Федорович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Парламентське вид-во
- ISBN: 978-966-611-773-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди». Краткое содержание книги:
Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться і вивчає історію України.
У відповідь ЦК УСДРП обнародував два меморіали (10 лютого 1927 р. і 15 лютого 1928 р.) зі спростуванням претензій Р. Абрамовича. Питання обговорювалося на засіданнях комісії національних меншостей (23 лютого 1928 р.) і Виконкому Соціалістичного Інтернаціоналу (28 лютого 1928 р.).
До видання включено підготовчі матеріали, протоколи й резолюції засідань і додано деякі документи революційної доби.
Зважаючи, що інших офіційних документів бракує (здебільшого доводиться мати справу з мемуарами), гадається, є сенс звернутися як до свідчень, з одного боку, так і їх спростувань. Адже нічого нового в протиборстві сторін аж до сьогодні, враховуючи й статтю (брошуру) Т. Гунчака, яку практично ніхто не обходить, й документам на видання В. Сергійчука, не з’явилося.
У доповіді Р. Абрамовича наводяться наступні факти:
Єврейські погроми розпочались уже в грудні 1918 р.: 13 грудня це зробив «Республіканський полк ім. Петлюри» на станції Бобринській, а 26 грудня — в м. Сарнах. При цьому «козаки заявили, що вони одержали від свого полковника дозвіл «поводитись три дня з жидами, як їм захочеться». Коли цього полковника відвідала депутація міського самоуправління з християнином на чолі, то полковник заявив християнинові: «Ви підкуплені жидами»876.
З 25 по 30 грудня 1918 р. «інша українська регулярна частина» на залізничній лінії від Коростеня до Сарн грабувала і вбивала «усіх жидів, яких тільки козаки могли піймати». «Зараз же після цього почалися ексцеси в Бахмачі й Борзні (Чернігівська губернія), де особливо відзначився ославлений отаман Ангел, що також командував українською військовою революційною частиною». Всю першу половину січня український загін на чолі з отаманом Козир-Зіркою тероризував єврейське населення м. Овруча. «Десятки жидівських дівчат були насилувані й захоплені козаками. На одному лише базарі залишилося 32 жидівських трупи. Все, що можна було грабувати, було пограбоване»877.
Значно страшнішими й жорстокішими були ті «організовані масові вбійства євреїв, — веде далі Р. Абрамович, — які були переведені в різних містах і містечках не партизанами, але офіційними начальниками українських правительствених військ в перших місяцях 1919 р. Під приводом «карної експедиції проти большевизму» учинив отаман Палієнко, старшина Петлюри, масові грабунки, знущання й розстріли жидів в Бердичеві та в Житомирі. Кожного разу місто розподілювано по докладно виробленому плану на окремі участки, осаджувано малими групами українських козаків і підпалювано. Всюди поступали однаково: домашній трус, знущання, грабунки і тут, то там насилування жінок і розстріли. В Бердичеві, де різня тривала від 5 до 10 січня, нараховано 17 вбитих, 40 ранених і кілька сот побитих і пограбованих жидів. В Житомирі від 8–13 січня вбито 53 жидів, 10 поранено і багато соток бито і пограбовано. Між вбитими були переважно старики, жінки й діти… Палієнко заявив делегації міської управи (в Бердичеві та Житомирі), що він уповноважений Директориєю (Петлюри) «навести порядок» в Бердичеві й Житомирі. Він заявив теж, що «весь большовизм є діло жидів» і що «Україна має таких ворогів: Антанту, поляків, румунів, москалів, жидів і большевиків. Але всі большевики — жиди…
Бердичівська комендантура заявила, що вона одержала від начальника південно-західного фронту отамана Оскілка наказа не втручатися в розпорядження Палієнка. В Житомирі заявив комендант, що він має наказ: «повбивати всіх жидів…»878.
Звернувши увагу на те, що всі тодішні погроми в Україні здійснювалися під прапором «боротьби проти жидівського большовизму», доповідь наголошує на тому, що «найстрашніше й найбільше пролиття крови було зроблено в містечках Проскурові, Фельштині й Балті. Організатором цих перших двох погромів був відомий український отаман Семесенко, що був у великій пошані за свою відвагу, і який командував «Запорізькою козачою бригадою ім. Петлюри» і «Третім Гайдамацьким полком». Коли було задавлено зроблений там українською залогою большевицький бунт, зібрав Семесенко своїх козаків і старшин на закуску і після закуски взяв присягу від всіх присутніх, що вони виріжуть всіх жидів у м. Проскурові, не займаючи однак жидівського майна. Козаки на це склали присягу і її додержали. 15 лютого о год. 2-ій по полудні появилися гайдамаки у строгому військовому порядку з червоними стрічками на грудях і розділилися швидко і безшумно по докладно виробленому плану по всьому місті. У кожний жидівський дім вдерлася мала група козаків 5 до 15 чоловіка і зачала цілком спокійно і діловито вбивати шаблями присутніх жидів. Не минали ні старих, ні жінок, ні немовлят. Майже зовсім не стріляли. Такий був наказ Семесенка. Все це тривало в Проскурові тільки 3 1/2 години. Тоді затрубила труба і козаки залишили будинки, стали на вулиці у військові лави і відійшли до своїх квартир. Але за ці 3 1/2 години вбито 1500 жидів і ранено понад 600. Санітари, які хотіли пізніше подати поміч раненим, оповідали, що кров текла буквально потоками, так що можна було бродити в крові. Трупи наскладано у великі купи. По плану Семесенка різня мала ще теж продовжуватися на слідуючий день, але цівільний комісар Таранович викликав по телефону допомогу від головнокомандуючого фронтом Шаповала… і йому вдалося при підтримці впливового соціялдемократа учителя Верхоли зупинити Семесенка і примусити його припинити різню»879.