Українська усна народна творчість
- Автор: Лановик Мар'яна Б., Лановик Зоряна Б.
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Українська усна народна творчість». Краткое содержание книги:
— ліризм — поетизація людських почуттів, оспівування внутрішньої краси і величі душі.
З художньо-поетичних засобів найчастіше використовуються
епітети: біле личко, ясні очі, уста малинові;
порівняння: чорні очка, як терен;
паралелізми: Не всі тії та й сади цвітуть,
Що весною розпускаються. Не всі тіл. набираються, Що любляться, та й кохаються. По цей бік гора, по той бік гора, А між тими крутими горами сходила зоря. А то не зоря — дівчина моя З новенькими відерцями по водицю йшла
метафори: Посадила огірочки близько над водою.
Сама буду поливати дрібною сльозою.
синекдохи: Плачте, очі, плачте карі,
Така ваша доля Полюбили козаченька При місяці стоя.
Пісням про кохання характерна традиційна символіка. Первісне єднання з природою спричинило велику кількість архетипів та символів на основі природних явищ, рослинного, тваринного світу. Найпоширеніші з них: пара голубів — закохані:
Коло млина, коло броду Два голуби пили воду;
зірка — дівчина, місяць — хлопець:
Котилася зоря з неба, Та й упала додолу. «Та й хто мене, молоду дівчину Проведе додому?»;
зозуля — дівчина, сокіл — хлопець:
Кувала зозуля в стодолі на розі, Заплакала дівчинонька в батька на порозі Козаче-соколю, візьми мене із собою На Вкраїну далеку; хміль — символ хлопця-гультяя:
Ой хмелю мій, хмелю, Ой сину ж мій, сину,
Хмелю зелененький, Сину молоденький,
Де ж ти, хмелю, зиму зимував, Де ж ти, сину, нічку ночував,
Що й не розвивався? Що й не роззувався?
Ці мотиви споріднюють ліричний жанр з міфологією: «Судячи по залишках нашої міфології в піснях, здається, мало у якого народу була так оживлена і осимволізована рослинна природа; дерева і трави часто говорять і між собою, і з птахами, і людьми, і мають символічне застосування до людини».
Поряд із символами використовуються персоніфіковані образи-архетипи сонця, вітру, дощу, ворона та ін. У них відображені давні анімістичні вірування, які також відбиті у замовляннях, що вводяться як елементи пісні:
— до місяця:
— до сонця:
Пісні про кохання, як найдавніший пласт народної лірики, увібрали в себе елементи усіх історичних епох нашого народу. У них відбиті давні язичницькі вірування, пов'язані з древніми обрядами і культами, які особливо виразно звучать у піснях, давніших за походженням, де зустрічаються риси магії — ворожіння, чарування. Вони перегукуються з обрядовою лірикою, з якої запозичили елементи поклоніння стихіям і одухотворення сил природи, анімістичні уявлення, еротичні мотиви. Пізніші нашарування епохи християнства проявляються у піснях про кохання у вигляді морально-етичних норм, усталених в народі, переступивши які, молодята наражаються на вселюдський осуд. У такому поєднанні інтимна народна лірика вповні відображає визначальні риси української ментальності (доброту, лагідність, емоційність), пріоритетні цінності українців (вірність, взаємоповага, щирість), особливості етнопсихології (сентиментальність, чуттєвість, вразливість). Те, що пісні про кохання найширше побутують у народі, вказує, що саме в них найорганічніше поєднані думки, уявлення, моральні норми, притаманні українцям, саме вони найповніше розкривають внутрішню суть душі українського народу.
Друга, кількісно менша тематична група родинно-побутової лірики — пісні про сімейне життя. Вони дуже різноманітні за змістом, бо охоплюють різні грані буття: родинні стосунки, життєві конфлікти, побут та ін. Ці пісні різко відрізняються від пісень про кохання: у них немає романтичних картин, ідеалізованих почуттів. На першому плані — відтворення реальної дійсності, без прикрас і перебільшень, без поетизації. Елементи казковості поступаються місцем сірій буденщині, нелегкій праці, часто — жорстокій реальності.
Найпоширеніша тема — нелегка жіноча доля. Ці пісні, очевидно, складені жінками, що не знайшли щастя у сімейному житті. Іван Франко називав ці твори «жіночими невольничими псалмами».
Перша проблема, з якою часто зустрічалась дівчина, виходячи заміж, — недоброзичливе ставлення з боку родичів чоловіка, особливо свекрухи. Подекуди невістка в чужому домі ставала наймичкою, яка була зобов'язана виконувати всю важку працю, забаганки свекрухи і свекра. Тому в цих творах подаються обширні картини домашньої праці, які пронизані мотивами втоми, туги за рідним домом, де в рідної мами жилося щасливо: