Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Культурология » Українська усна народна творчість
Українська усна народна творчість - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Українська усна народна творчість

Электронная книга - «Українська усна народна творчість». Краткое содержание книги:

Українська усна народна творчість
1 ... 191 192 193 194 195 196 197 198 199 ... 339
Перейти на страницу:
Ой, дівчино, не вір ми, не вір ми,  Я мандрую тут і там, тут і там, Бо я хлопець мандрівний, мандрівний, Подобаюсь дівчатам, дівчатам.

Ще більш колоритно, з непідробним гумором народ співає про сімейні стосунки, родинні взаємини. Поширеною є тема залицяння кума до куми чи сусіда до сусідки:

Ой кум до куми залицявся.           Ти кума, ти душа, Вибирати конопельки обіцявся:  Ти кругом, кума, хороша. Добродушною іронією пронизані пісні про жінку, яка є невправною господинею: Гоп, мої гречаники,      Молов батько, не віявши, Гоп, мої смачні,           Пекла мати, не сіявши, Чогось мої гречаники  3 помийниці воду брала, Не вдалися вдачні.       Гречаники учиняла.

У жартівливих піснях висміються речі, які в інших ліричних творах постають причиною сімейних драм. Так, з іронією народ змальовує дідів, які, розраховуючи на свої маєтки, сватаються до молодих дівчат, але ті відповідають:

Я в середу родилася,   Не піду я за старого,—

Кажуть люди — горе. Бородою коле.

У таких піснях старий чоловік є не трагедією для молодої жінки, а, навпаки, стає об'єктом насмішок, бо дружина його обдурює, ходить на танці, гуляє з молодими:

Ой ти, старий дідуган, А я молоденька Ізогнувся як дуга,        Гуляти раденька; і просить в Бога: «Поможи, ми, Пане Боже,    І повісь на грушу, Возьми з діда душу.    Щоби старим знати, Возьми з діда душу     Як молодих брати.

Сатирично оспівуються п'яниці, яких жінки женуть додому з корчми:

— Додому, додому, нероба моя, — Не їла, не пила худоба твоя. — Най не їсть, най не п є, най виздихає, — Допоки у корчмі горівонька є.

Жінка хвалиться сусідам, як вона шанує такого чоловіка:

А я його шаную, До припічка припинаю, Як собаку рудую:        Помиями напуваю.

У них злегка чи дошкульно висміюються й інші шкідливі звички чи вади людей, негативні риси характеру: скупість і бажання розбагатіти («Задумала вража баба та й розбагатіти»), ледарство («Грицю, Грицю, до роботи») та ін. Народ умів з гумором подивитись навіть на матеріальні нестатки, убогість.

У жартівливих піснях з гумором співається навіть про сімейні трагедії (вдівство, сирітство, смерть близьких людей).

Так, хлопець-сирота хвалиться своїм завзяттям:

Нема впину вдовиному сину, Що звів з ума хорошу дівчину.

Комічно змальовується молода вдова, яка не дуже переймається смертю свого чоловіка, не страждає від самотності:

Удовицю я любив, Подарунки їй носив. Носив сало, носив свічки, Носив м'ясо, носив стрічки. Носив гречку, черевички, Носив просо, носив мак. Ось було як!... А раз таки теля припер,  Доки допер, трохи не вмер, А вона мені змінила І панича полюбила.

Поширеними є гумористичні пісні на тему смерті, наприклад: «Ой що ж то за шум учинився», де говориться про смерть комарика:

Ой упав же комар На помості, Потрощив, поломив Ребра й кості. Прилетіла муха, Жалкувати: «Ой де ж тебе, комарику Поховати?» «Поховай ти мене В чистім полі, Та й висип мені Високу могилу...»,

щоб усі знали, що там похований «мухи-зеленухи полюбовник!». Часто у таких піснях показано, як родичі ставляться до смерті різних членів сім'ї («Ой дівчина горлиця»):

Умер батько — байдуже, Вмерла мати — байдуже, Умер милий, чорнобривий. Жаль мені його дуже. Я за батька книш, дала, І за матір книш. дала. А за свого миленького — Цуцика рябенького.

Слід зауважити, що традиція сміятися над смертю є дуже давня і бере свій початок у доісторичні часи, коли в обряді поховання після тризни над покійником справляли похоронну оргію, задум якої полягав у тому, щоб веселими гучними піснями, іграми, забавами «прогнати» смерть, утверджуючи таким чином перемогу життя. Тому серед слов'ян дуже поширені гумористичні пісні, жарти, дотепи на тему смерті у формі діалогів:

— Ой, умру, мила, ой умру мила,

— Ой умру у ха-ха, мила чорнобривая.

— Де ж я тебе поховаю, милий мій миленький,

— Де ж я тебе поховаю, голубе сивенький?

1 ... 191 192 193 194 195 196 197 198 199 ... 339
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)