Українська усна народна творчість
- Автор: Лановик Мар'яна Б., Лановик Зоряна Б.
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Українська усна народна творчість». Краткое содержание книги:
Ще більш колоритно, з непідробним гумором народ співає про сімейні стосунки, родинні взаємини. Поширеною є тема залицяння кума до куми чи сусіда до сусідки:
У жартівливих піснях висміються речі, які в інших ліричних творах постають причиною сімейних драм. Так, з іронією народ змальовує дідів, які, розраховуючи на свої маєтки, сватаються до молодих дівчат, але ті відповідають:
Я в середу родилася, Не піду я за старого,—
Кажуть люди — горе. Бородою коле.
У таких піснях старий чоловік є не трагедією для молодої жінки, а, навпаки, стає об'єктом насмішок, бо дружина його обдурює, ходить на танці, гуляє з молодими:
Сатирично оспівуються п'яниці, яких жінки женуть додому з корчми:
Жінка хвалиться сусідам, як вона шанує такого чоловіка:
У них злегка чи дошкульно висміюються й інші шкідливі звички чи вади людей, негативні риси характеру: скупість і бажання розбагатіти («Задумала вража баба та й розбагатіти»), ледарство («Грицю, Грицю, до роботи») та ін. Народ умів з гумором подивитись навіть на матеріальні нестатки, убогість.
У жартівливих піснях з гумором співається навіть про сімейні трагедії (вдівство, сирітство, смерть близьких людей).
Так, хлопець-сирота хвалиться своїм завзяттям:
Нема впину вдовиному сину, Що звів з ума хорошу дівчину.
Комічно змальовується молода вдова, яка не дуже переймається смертю свого чоловіка, не страждає від самотності:
Поширеними є гумористичні пісні на тему смерті, наприклад: «Ой що ж то за шум учинився», де говориться про смерть комарика:
щоб усі знали, що там похований «мухи-зеленухи полюбовник!». Часто у таких піснях показано, як родичі ставляться до смерті різних членів сім'ї («Ой дівчина горлиця»):
Слід зауважити, що традиція сміятися над смертю є дуже давня і бере свій початок у доісторичні часи, коли в обряді поховання після тризни над покійником справляли похоронну оргію, задум якої полягав у тому, щоб веселими гучними піснями, іграми, забавами «прогнати» смерть, утверджуючи таким чином перемогу життя. Тому серед слов'ян дуже поширені гумористичні пісні, жарти, дотепи на тему смерті у формі діалогів:
— Ой, умру, мила, ой умру мила,
— Ой умру у ха-ха, мила чорнобривая.
— Де ж я тебе поховаю, милий мій миленький,
— Де ж я тебе поховаю, голубе сивенький?