Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів

• диверсія (вибухи, розпилення отруйних речовин та ін.);

• викрадення відомих політиків, чиновників, журналістів, дипломатів;

• замах і убивство;

• хайджекінг — захоплення транспортного засобу: літака (скайджекінг), залізничного потяга, автомобіля, судна;

• захоплення будівель;

• партизанська війна, що локалізується в сільській місцевості;

• політичні вбивства;

• кібертероризм (кібервійна) — напади на комп’ютерні мережі і банки даних.

На думку вченого, не можна кваліфікувати як терористичний акт такі карні злочини, які епізодично або випадково використовують терористичні методи.

Ю. Антонян у своєму кримінологічному дослідженні пропонує поділ тероризму на державний, націоналістичний, військовий, корисливий, кримінальний та ідеологічний.

С. Мохончук схильний вважати, що чіткої класифікації зробити не можна, тому що з огляду на величезну різноманітність форм тероризму будь-яка класифікація тероризму буде умовною. За такого підходу науковець розмежовує тероризм за його мотивацією, тобто на кримінологічному або психологічному рівні, виокремлюючи такі його види:

• націоналістичний;

• релігійний;

• політичний;

• інформаційний.

Науковець робить слушне зауваження щодо розмежування тероризму і терору, про що йшлося у попередньому підрозділі. Державного терору немає в жодній класифікації, тому ми схильні вважати, що він взагалі не належить до тероризму.

Згадаємо ст. 3 Конституції України: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави”.

Тому слід підтримати С. Мохончука і ще раз наголосити, що держава повинна захищати своїх громадян від свавілля, безчинств, різного роду екстремістів і кримінальних злочинців. І така діяльність держави нічого спільного з терором не має. Це нормальна й обов’язкова функція кожної держави. Якщо за критерій класифікації взяти розповсюдження тероризму, то тут учений є однодумцем П. Біленчука, В. Глушкова і вирізняє внутрішній і міжнародний тероризм. Він також чітко наголошує на відмітних ознаках внутрішнього і міжнародного тероризму.

Під час вчинення акту міжнародного тероризму:

• держава не несе відповідальності за вчинення акту тероризму. Кримінальному переслідуванню підлягають тільки фізичні особи на основі міжнародних договорів, але за кримінальними і кримінально-процесуальними законами тієї держави, громадянином якої є терорист;

• цей злочин вчиняється на території кількох держав або співучасниками є іноземці, або наслідки злочину виявляються за межами держав, де вони були вчинені;