Пастка на дурнів

— Чого б це я мав устрявати заради неї в халепу? — гордовито мовив Аарфі.— Тільки цього не переказуйте Кристі. Скажіть, що в меде сьогодні важливе побачення з впливовим членом земляцтва.

Підтоптані армійські великі цабе не хотіли відпустити Кристієву кралю на волю, поки вона не скаже, як слід, слово «uncle».

— Скажи «uncle», — загадували вони їй.

— Анкл, — говорила вона.

— Ні, ні! Ти саме скажи «uncle»!

— Анкл, — говорила вона.

— Джентльмени, вона й досі нічого не второпала!

— Невже ти й досі нічого не второпала, га? Якщо не хочеш казати «uncle», то й не кажи «uncle» ніхто тебе не примушує. Ти второпала? Не кажи «uncle», коли я тобі велю казати «uncle», ясно?.. Ну, скажи тепер «uncle».

— Анкл, — сказала вона.

— Ні, не кажи «uncle»! Скажи «uncle»!

Вона не сказала «uncle».

— Браво!

— Чудово!

— Це вже щось! А тепер скажи «uncle»!

— Анкл.

— Оце вже погано.

— Ні, так діла не буде. Вона просто нас не поважає. Що за радість домагатися, щоб вона казала «uncle», коли їй байдуже, примушуємо ми її казати «uncle» чи ні!

— Так, так, їй справді до нас байдуже. Ану, скажи «foot».[43]

— Фут.

— От бачите! Їй зовсім начхати, що ми з нею робимо. Їй зовсім начхати на всіх нас. Ми для неї порожнє місце, так?

— Анкл, — сказала вона.

Кристієвій кралі справді було начхати на них, і це їх страшенно дратувало. Варто їй було позіхнути, і вони починали її люто термосити. Дівчині все так остогидло, що вона навіть не злякалася їхньої погрози викинути її у вікно. Для неї вони були геть пропащі морально люди, хай і великі цабе. Їй усе тут давно набридло, ніщо не цікавило, і єдине, чого б вона хотіла, так це трохи поспати. Ось уже двадцять дві години, як вона не склепляла очей, і їй було прикро, що ці великі пани не відпустили її разом з двома подружками, з якими вона потрапила на цю оргію. Їй було дивно, навіщо їм, щоб і вона сміялася, коли вони сміються, щоб вона вдавала, ніби їй приємно віддаватись їм. Все те для неї було дуже незрозумілим і зовсім нецікавим. Дівчина не могла до ладу уявити собі, чого вони від неї хочуть. Тільки-но вона обм’якала і, заплющивши очі, западала в дрімоту, як вони давали їй штурхана й веліли ще раз сказати «uncle». Вона не розуміла, що означає це слово, але знову й знову промовляла його, та це їх чомусь не вдовольняло. Вона сиділа на дивані в розкішнім номері-люкс шикарного готелю, здерев’яніла від утоми, апатична, заціпеніла, з напіврозтуленим ротом, не розуміючи навіть, чому вся її одежина жужмом валяється в кутку, і сонно міркувала, чи довго ще ці голі дядьки силуватимуть її говорити «анкл». І в цей час до готелю прибула екзотична рятувальна експедиція, на чолі з Кристі та під проводом колишньої Весслової подружки, яка весь час нестримно реготала від п’яних вихваток Данбара та Йоссар’яна.

Вдячно вщипнувши Весслову дівку нижче спини, Данбар передав її Йоссар’янові, який, згрібши обіруч за сідниці, притиснув її до одвірка і став хтиво тертись об неї, аж тут Кристі схопив його за руку і, відірвавши від дівулі, втяг до блакитної вітальні, звідки Данбар уже заходився викидати через вікно на подвір’я все, що трапляло йому під руку, а Жлобс, мов тим кувадлом, трощив меблі чавунною попільницею з ніжками.