Бо війна війною... Спомини
- Автор: Овад Ярослав
- Год: 1999
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Бо війна війною... Спомини». Краткое содержание книги:
Автор книги був в одній з перших груп добровольців. Після початкового рекрутського вишколу в Гайделягрі в січні 1944 року був призначений до складу сотні почесної варти на похороні віце-губернатора Галичини Оттона Бауера у Львові.
В лютому-березні 1944 — у бойовій групі Баєрсдорфа. Бувши в той час стрільцем, автор відмічає деякі речі, котрі могли лишитися поза увагою високих старшин.
Після короткого побуту в Нойгаммері та приділення до 29-го полку Дивізії, на початку квітня 1944 Овад виїхав на 3-місячний підстаршинський вишкіл в Ляуенбургу на Помор'ї. Після повернення до Нойгаммера, в липні 1944, на кілька днів перед виїздом Дивізії на фронт до Галичини, близько. 1.000 молодих українців-підстаршин, серед яких був і Ярослав Овад, заходами сотника Дмитра Палієва були виряджені на новий, старшинський вишкіл. Отже, Ярослав Овад опинився у славній Юнкершулє Брауншвайґ, яка перед тим сильно потерпіла і мусіла перенестися на схід, до Трескав біля Познані. Після 5 місяців у Позен-Трескав їде на новий вишкіл до ваффеншулє (школа зброї) в Лєшанах (Чехія). Отримавши ранг хорунжого в березні 1945, автор разом з товаришами повертається до Дивізії, яка в той час знаходилася у передових лініях Східного фронту, на австро-угорському кордоні.
Під час приїзду до Дивізії генерала Шандрука і складання присяги на вірність України автор перебував у фронтових лініях. А згодом прийшла звістка про смерть Гітлера, падіння Берліна і нарешті… капітуляцію. Далі був відступ Дивізії на Захід та англійський полон в Італії, звідки вийшов (власне, втік) на волю на початку квітня 1947 року.
Творили ми одну сотню, в якій було дві чоти важких скорострілів, а третя — середніх ґранатометів. Будинки були гарні, муровані, одноповерхові. Наша група розміщувалась в останній залі в кінці довгого широкого коридору. Перед кожною залею були дерев'яні стояки, в яких стояли наші кріси. В цій одній залі містився цілий «гелер»[21]. Мабуть всіх нас було 10 стрільців. Ліжка були двоповерхові і я взяв собі горішнє. Зразу біля дверей стояв ряд металевих шафок. Посередині стояв великий стіл, а при ньому дві дерев'яні лавки. Кожна шафка припадала на двох стрільців, до якої ми поскладали свої речі. Складали акуратно, все на кант. Там же повісили плащі, а шоломи поклали на верх шафки. Моя шафка була на спілку з М. Палієм. В лівій частині на поличках була складена нижня білизна, речі для чищення одягу і черевиків, окремо лежали зубні щітки та паста. Окремо клали їжу, яку щоденно отримували. Мармелад і масло ми тримали в круглих коробках, які називали буттердозами, крім цього отримували кусок ковбаси та хліб. В правій частині шафки висіли однострої. Крім дреліха, який ми носили щодня, ми мали ще одяг «А» і «Б» та плащі. На горішній поличці складали наплечники-торністри з покривалом-кляпою, зроблені з телячої шкіри. Вони були такі самі, які колись мала цісарсько-королівська австрійська армія. Очевидно, що якось відповідно була складена вся наша «упряж» — тобто шлейки з «штурмґепек», набійниці, хлібник, ґазмаска, їдунка та баґнет. Все воно мало своє місце в шафці. Показав нам як все це розмістити наш груповий, який прибув до нас і познайомився з нами. Це був уша Морґенталер. На вишколі він був суворим, але в щоденному житті доброю людиною. Він був невисокого росту, руденький. Звідки походив, я не знаю, але мабуть вмів говорити по-польськи.
Перед будинком було велике подвір'я, на якому щоденно відбувались ранкові збірки і звідки ми вирушали на місце вправ. На цьому подвір'ї була зроблена світлина цілої сотні вже під кінець вишколу. Головний вхід вів до стрілецьких кімнат, а з другого боку будинку на партері містилася шрайбштуба, одягова кімната, зброївня, а також приміщення для підстаршин і шпіса. Сотенний та інші старшини мешкали в іншому будинку. Сотенним був уштуф Лінненліке, наш вишкільник скорострілів і командир сотні, якого ми називали «штуш», бо він так невиразно і коротко вимовляв цю команду замість сказати «штільґештанден», тобто «струнко». Пізніше ще прибули двоє наших старшин — уштуфи Бачинський і Хицяк. Подальше між будинками був барак-кантина, де у вільний час можна було купити пиво. Тих будинків було чимало, бо в них відбувалися виклади, а бували й навчальні кінофільми.
Недалеко від нашого будинку стояла залізна брама. Мабуть колись вона замикалася на ніч і біля неї стояла варта, але тепер вона була відкритою і через неї ми інколи виходили на вправи. Зразу за нею була похила площа, поросла травою. Коли нас виводили за браму, то розподіляли по групах. Перша чота ставала за кілька метрів від дороги, а ми, будучи останнью групою, мусіли швидко бігти вниз по траві, щоб стати в кінці площі. Не знаю, чи добре я висловився, але ціла сотня, перша, друга і третя чоти, розміщувалася групами одна за одною, залишаючи між собою віддаль кілька метрів. При цьому нас гонили ні за що, а поки ми стали на визначеному місці так, як від нас вимагали, то залишалося вже небагато часу для вправ. Тоді нас збирали в колону і ми повертались до казарм. Як на попередніх вишколах, так і тепер, вставали на звук дзвінка. Опісля вбігав до кімнати черговий інструктор та вислуховував звіт чергового по кімнаті. Після того чергові з кімнат йшли по каву, а ми в цей час вмивалися та голилися. Після того пили каву та їли, що мали. Опісля приходили наші групові і під їхні крики ми вдягали свою упряж та забравши приладдя (скоростріли, лафети, амуніцію) виходили перед будинок і ставали до звіту в три лави. Спочатку проходив шпіс, перевіряв чи все в порядку, після того приходив уштуф Лінненліке і вислуховував звіт шпіса. Опісля того була команда «праворуч марш» і ми йшли на вправи або до навчальної залі.
21
Скоростріл