Діаманти Ківі-Ківі
- Автор: Дауманн Рудольф
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: З. П. Кундіренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Діаманти Ківі-Ківі». Краткое содержание книги:
Повість проливає яскраве світло на злочинну діяльність міжнародних компаній в Республіці Конго і в наші дні.
У книзі вміщено також оповідання «Маукі з Калахарі».
Обидва твори Р. Дауманна пройняті гарячою симпатією до поневолених африканських народів.
Самуель Беніссон, намагаючись губкою стерти з себе бруд після примусового купання, спитав:
— А хіба є ще лютіші?
— Аякже, звичайно! Це ж чорні! Коли б напали сталево-сині, ви так дешево не відбулися б.
У вогнищі потріскували очерет та личинки шершнів. Массіньї, як завжди, робив Ельзі профілактичні процедури проти слимаків-п'явок і малярії.
Ополудні наступного дня передові загони експедиції вибралися з задушливих джунглів на невисокий піщаний пагорок, і перед ними, відкрилося безкрає море очерету, що хвилювався від подиху вітру. Поміж цупкими стеблами поблискувала густа болотяна твань. Слонова трава і папірус досягали п'яти метрів висоти, а між ними росли різні водорості, про які навряд чи знають європейські ботаніки.
— І нам доведеться пробиратися через це болото? — жахнувся Самуель Беніссон. — Але ж ми не амфібії. І не рептилії.
— Нарешті, ви зрозуміли, що без мене вам не пройти, — засміявся Брюггенсен. — Обережно, Мак-Барклей! Ви збираєтесь наступити не на стовбур. Це десятиметровий крокодил. Погляньте-но, як він стежить за вами. А що коли б ви поставили ногу йому на морду? Тут дуже легко попасти до прабатьків, навіть не бажаючи цього. Ківі-Ківі — гірше за пекло, якщо не знати законів цієї країни.
Минув день, і експедиція вже не брела зарослями слонової трави, тростини та папірусу, що суцільним лісом стояли на бездонних болотах, а йшла по кам'янистому підвищенню, вкритому чагарниками. Та коли сонце почало схилятися до обрію, мандрівники знову заглибилися у високу, в два людських зрости, густу траву — справжні слонові луки. Прорубувати шлях тут було легко, але гострі колючки зрізаної трави до крові пробивали навіть зашкарублі підошви носильників, а зловонні випарування болота і нестача кисню утруднуювали дихання. Люди задихалися. Незабаром на піщаній обмілині мандрівники знайшли місце для табору; легкий вітрець повівав тут вечірньою прохолодою і відганяв мільйони москітів назад у болотні хащі.
— О, — стогнав Тіль Брюггенсен, — піт і москіти — найбільше лихо в тропіках! Баантумічо, принеси води з болота і облий мене!
— Болотною водою із сотнями личинок більгарціозів? І коли ви тільки станете розсудливішим, Брюггенсен? — обурювався Массіньї.
— А навіщо розсудливість у цьому нерозумному світі? — В Тіля знову гарячково блищали очі. — Лікарю, введіть мені побільше плазмохіну, здається, так називається та погань? Незабаром ми дістанемося до місця, а там трохи згодом повернемося на батьківщину або хоча б у Леокін. Прокляття! Я не маю права зараз хворіти. Треба будь-що подолати решту шляху!
Лікар дістав з алюмінієвого чемоданчика картонну коробку, за всіма правилами обклеєну контролями, розпечатав її, вийняв ампулу, надломив і встромив шприц у жовтувату рідину. Раптом він, мов кролик, почав принюхуватися, потім випустив з голки кілька крапель рідини і підкликав Йоргаса.
— У тебе вчора була підвищена температура. Давай для профілактики негайно введемо плазмохін, а через годину дозу атебріну…
Асистент як ужалений відскочив од лікаря.
— Пане лікар, я зовсім здоровий! Не треба шприц, не треба плазмохін! — голос його тремтів.
— Це потрібно! — наказав лікар. — Невже ти хочеш, щоб тебе поховали отут у болоті? Баантумічо!
Лікар ще не доказав, а мічолунгі вже схопив дужими руками кволого мулата. Той виривався, благаючи:
— Не коліть, пане лікар! Це помилка, там не плазмохін!
— Ага, он як! Я це вже й сам зрозумів по запаху, негіднику! Що в ампулах? Кажи!
— Не знаю, я обміняв коробки, як наказав великий пан…
Тут зрадникові пощастило вислизнути з рук Баантумічо. Він метнувся вниз з пагорка і зник у гущині папірусу. Баантумічо кинувся було за ним, однак Массіньї зупинив його.
— Не чіпай! Нехай потремтить від страху! Він далеко не втече.
Раптом за високою стіною папірусу пролунав жахливий крик. В одному місці стебла пригнулися, заходили ходором і знову випрямилися. Баантумічо рвонувся туди.
Лікар схопив його за руку.
— Там причаїлися десятиметрові крокодили. Гітшімокер вскочив прямісінько їм у пащу.
Тіль похитав головою.
— Не розумію, чому він так злякався уколу плазмохіну…
— Якого там плазмохіну! — буркнув лікар. — Понюхайте-но! Це бензин чи бензол. Досить однієї краплі у вену, і хвилин за п'ять ви попрощаєтеся з життям! Ну й негідники! — Він розбив одну ампулу об другу і понюхав рідину. — І тут те саме. Ну, три з цих ампул смерті я збережу. Може, мені доведеться ще зустрітися з «великим паном», про якого казав Йоргас.