Діаманти Ківі-Ківі

— Це ранкова молитва бегемотів.

Та наступної миті ранковий концерт заглушило торохтіння моторів. З човна Беніссона виглянули здивовані обличчя. Брюггенсен крикнув у мегафон:

— Від'їжджаємо до стоянки сафарі. Не гаючись рушайте за нами!

Перед носом моторки вирувала і пінилася вода. Натужно оберталися гвинти. Вище Порт-Франкі на Кассаї починалася бистрінь. Рухатися по каламутній річці було дуже небезпечно, особливо в засушливий період.

На носі моторки з довгими баграми в руках стояли чотири літні досвідчені лоцмани, на яких були тільки набедрені пов'язки. Лоцмани відштовхували стовбури дерев, що плавали у воді, і шматки дерну, вимірювали глибину фарватеру і співуче вигукували рульовому свої вказівки: «Повертай на руку з кинджалом… Тепер — на руку, що хапає!» Це означало праворуч, бо правою рукою тримають кинджал, і ліворуч, бо лівою хапають ворога за горло.

Негри були з племені ієллала, що жило в тих місцях, де ріка, розбиваючись на тисячі водопадів, мчить пінисті води в океан. Ієллала славились як чудові лоцмани, знавці грізних порогів ріки.

Раптом на носі заметушилися. Лоцмани порадилися між собою, потім про щось спитали Баантумічо, і той кивнув їм на знак згоди. В ту ж мить важкий спис, вміло прив'язаний до каната з ліани, полетів над темною водою. За ним — ще один, згодом ще, і тріумфуючий крик ієллала понісся над рікою, заглушивши рев пораненого бегемота, що з надмірної цікавості висунув було з води сво, ю величезну голову.

— Добра їжа для сафарі, — сповістив Баантумічо білим членам експедиції, що сиділи під тентом на кормі. — Вантаж не уповільнить хід човна. Ієллала знають, як його припасувати!

І справді, коли важку тушу бегемота прив'язали впоперек носа моторки, човен не уповільнив своєї ходи по неспокійній річці.

— Допливемо на човні до самого гирла Ківі-Ківі? — спитав Брюггенсен у Баантумічо.

— Звичайно. Піднімемося навіть по течії до великого водопаду. Там чекають нас сафарі. — Баантумічо поправив червоний тарабуш і широко всміхнувся — Під час першої експедиції нам було трудніше, пане. Три тижні ми пробиралися джунглями, поки дійшли туди. А тепер зробимо це за два-три дні!

Він мав рацію. Не минуло й трьох днів, як моторний човен підійшов до величезного, глибокого котлована, утвореного в руслі ріки водоспадом, і взяв курс на берег, де з півсотні негрів привітали прибулих радісними вигуками і танцями. Гриміли тамтами, торохтіли тріскачки, стукотіли дерев'яні палички, і — що було зовсім незвичайним на Кассаї та Ківі-Ківі — безладно й пронизливо дзеленчали дзвінки велосипедів.

В ті роки торговці наводнили чорний континент дешевими японськими велосипедами. По вузьких стежках тропічного лісу не проїдеш роллс-ройсом чи фордом. А на велосипеді, якщо він зроблений надійно, можна швидко мчати між тиковими деревами, пальмами, зарослями ліан і по згарищах. Деякі стежки в джунглях утрамбовані так, ніби асфальтована дорога, хоча завширшки вони бувають всього з метр, а то й півметра. Як хутко можна тут мчати на велосипедах. І Тілю спало на думку: посадити сафарі на велосипеди. Саме тому до нього і законтрактувалися найкращі чорні носильники, бо, крім доброї плати, їм пообіцяли ще й ці чудові машини з педалями.