Діаманти Ківі-Ківі

— Ваше щастя, що коралові гадюки миролюбні, — зауважив лікар. — От якщо кобрі або аспідові не влучити відразу в голову чи в шийний хребець, то вони кидаються на людину і кусають. — Массіньї оглянув руки і плечі Беніссона. — Ніде нічого нема.

Беніссон відвів Массіньї вбік.

— Скажіть, — прошепотів він, — чи можуть заповзати отруйні змії в ліжка? Вчора звечора біля нашого табору щось надто довго крутився мічолунгі; може, це він підклав?

— Ну, що ви! — обурився лікар. — У вас прямо-таки хвороблива уява! Якби негр хотів помститися, то він засунув би вам у подушку чотири отруйних зміїних зуби. Це вірний спосіб зжити з світу ворога. В таких випадках живими зміями не користуються. Ні, негри, не такі дурні.

Дорогою лікар розповів про цю розмову Брюггенсену.

— Ну, тепер товстун Беніссон кожного вечора оглядатиме свою постіль, — іронічно посміхнувся Тіль. — Більше того, йому вже не заснути спокійно на своїй гумовій подушці. Кажуть: чиста совість — найкраща подушка. Беніссона, мабуть, чекає безсоння.

Ввечері картограф поскаржився, що не може робити вимірювань, бо чорні хмари москітів та інших комах закривають лінію горизонту. І справді, скільки сягало око, над очеретами і кущами ніби повисла димова завіса. Негри-носильники обмазувались золою, густо розведеною у воді, а білі натирали тіло захисною маззю і рятувалися під москітними сітками. Тільки ввечері, коли задиміло вогнище, куди лікар, мов чаклун, час від часу кидав якесь зілля, нестерпні муки трохи вгамувались.

Жара і москіти виснажували білих людей. Їм дуже хотілося пити. А вода тут була гнила, болотна. Її доводилося кип'ятити і дезинфікувати хлорною пастою.

— Мандрівка з комфортом! — сміявся Тіль. — А пам'ятаєш, Баантумічо, яку каламутну воду ми пили без всяких там процедур! До речі, тут є риба. Наловив би на вечерю.

Баантумічо заперечно похитав головою.

— Ні, тут не можна ловити — водиться шіпекве. Це страшні потвори… От слухайте.

Він підняв руку, і у вечірній тиші всі почули десь вдалині звіриний рев, від якого мороз пробіг поза шкірою, потім сердите пирхання, вереск і шум боротьби.

— Б'ються слони — самці, — висловив здогадку Беніссон, який цього вечора сидів біля вогнища у таборі Брюггенсена.

— Ні, це бегемоти, — сказав лікар.

— Крокодили теж можуть кричати так, — запевняла Ельза.

А Жан Янзен, новачок у тропіках, висловив думку, що це не що інше, як леви.

Баантумічо похитав кучерявою головою.

— Це — шіпекве. Негри називають його мокеле-но-ембе, а білі люди в Анголі кажуть — койє-да-меніа…

— Що? Водяні леви? — аж підскочив на стільці Беніссон. — Але ж це газетна вигадка, те саме, що й морські змії. Таких тварин нема!

В цей час з-за болотних хащів. знову долинуло загрозливе моторошне ревіння. Тепер воно чулося ближче. Тіль напружено слухав.