Історія ГУЛАГу

Через нерегулярність надходження державного фінансування керівництво таборів швидко зацікавилося ідеєю самофінансування чи принаймні практичного використання в’язнів. У вересні 1919 року в таємному звіті Дзержинському його автор скаржився на те, що санітарні умови в одному з пересильних таборів «нижчі за будь-яку критику», головним чином через те, що там надто багатьох в’язнів вважали хворими і не відправляли на роботу: «У вологих осінніх погодних умовах ці табори не будуть місцями для зосередження людей і використання їхньої праці, а стануть розсадниками заразних та інших хвороб». Серед іншого автор пропонував, щоб не здатних до роботи відправляли в інші місця, таким чином підвищуючи ефективність табору — пізніше до цієї тактики керівництво ГУЛАГу вдаватиметься часто. Однак уже на цьому ранньому етапі табірна адміністрація турбується про хвороби і брак їжі переважно тому, що хворі й голодні в’язні не приносять користі. Їхня людська гідність, не кажучи вже про виживання, навряд чи хоч якось цікавила табірне начальство[88].

На практиці деякі табірні начальники не переймалися ні перевихованням, ні самоокупністю. Натомість вони мали за краще карати колишніх багатіїв, принижуючи їх, змушуючи відчути, якою була доля трудящих. У звіті слідчої комісії Білої армії з українського міста Полтави, складеному після тимчасового відбиття міста у червоних, відзначалося, що полоненим представникам буржуазії, арештованим під час більшовицької окупації, давалася робота з наміром «насміхатися над ними, їх принижувати. Наприклад, одного арештованого… змушували руками відчищати товстий шар бруду з долівки. Іншому наказали чистити туалет, і… дали для виконання цієї роботи скатертину»[89].

Правда, ці тонкощі в намірах, ймовірно, не мали великого значення для багатьох десятків тисяч в’язнів, для яких самий факт безпричинного арешту був достатньо принизливим. Ймовірно, такі тонкощі не змінювали й умов життя в’язнів, які і без того були жахливими. Один священик, кинутий у табір в Сибіру, згадував пізніше юшку з нутрощів і неосвітлювані та фактично неопалювані бараки[90]. Провідний політик царської епохи Олександр Ізгоєв був відправлений у табір на північ від Петрограда. Замість гарячої їжі і теплих приміщень, які їм обіцяли, в’язнів переганяли з місця на місце у пошуках пристановища. Виявилося, що пересильного табору не підготували. Врешті-решт їх помістили у колишній школі, в якій були лише «голі стіни і лави». Тим, хто мав гроші, вдалося купити їжі у місті[91].