Історія ГУЛАГу

В інших місцях адміністрація намагалася втримати спокій, вдаючись до протилежної тактики — усі вимоги соціалістів виконувалися. Член партії соціалістів-революціонерів Берта Бабіна згадувала своє прибуття до «соціалістичного крилам Бутирської тюрми в Москві як радісне возз’єднання з друзями, людьми із «санкт-петербурзького підпілля, зі студентських років і з багатьох великих та малих міст, де побували під час мандрів». В’язням було дозволено вільно пересуватися по тюрмі. Вони організували ранкову зарядку, заснували оркестр і хор, створили «клуб» з бібліотекою й іноземними журналами. Згідно з традицією, започаткованою до революції, звільняючись, кожен в’язень залишав свої книжки ув’язненим товаришам. Рада в’язнів займалася розподілом камер, стіни і підлогу деяких із них прикрашали килими. Ще один в’язень згадував: «Ми прогулювалися по коридорах, як по бульварах»[112]. Бабіній життя в тюрмі здавалося нереальним: «Вони що, серйозно навіть не можуть нас замкнути?»[113]

Керівництво ЧК дивувалося так само. В одному з рапортів Дзержинському, датованому січнем 1921 року, інспектор гнівно скаржиться, що в Бутирській тюрмі «разом розгулюють чоловіки і жінки, по стінах розвішані анархістські й контрреволюційні гасла»[114]. Дзержинський рекомендував суворіший режим — але коли суворіший режим було запроваджено, знову почалися протести в’язнів.